Хто і що блокує роботу антикорупційних органів України

Коли в останні місяці медіа чи політики говорили про боротьбу з корупцією, здебільшого йшлося про корупційні розслідування чи розгляд справ у судах. І це не дивно: у вирі війни запит українців на справедливе покарання значно зріс – і коли йдеться про державних зрадників чи навідників, і коли про хабарників.

Однак питання антикорупції є значно ширшим і охоплює набагато більше речей, які можуть забезпечити справжні успіхи в такій боротьбі. І тут важливі не лише результати, а й можливості взагалі їх досягати, бо без можливості не може бути й мови про ефективність. Саме для того, щоб зрозуміти можливості антикорупційної екосистеми, Transparency International Ukraine провела друге дослідження управління та взаємодії органів антикорупційної інфраструктури, яке охоплює майже три роки їхньої діяльності (2021-2023). Тож наскільки можливості антикорорганів сходяться з результатами?

Як ми вже згадували, результативність боротьби з корупцією люди переважно помічають за інформацією про підозри та вироки, тобто йдеться про сферу, яку охоплює зв'язка НАБУ-САП-ВАКС. І тут важливо зрозуміти, що здатність одного із цих органів безпосередньо впливає на можливості інших. І, як наслідок, помилки чи перешкоди на етапах розслідування чи судового розгляду стають причиною меншої кількості якісних рішень у корупційних справах.

Високі ставки НАБУ

Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) – безперечно, найвідоміший антикорупційний орган у нашій країні. Примітно, що саме Бюро показало найбільше зростання нашої оцінки: порівняно з даними 2020 року показники здатності органу зросли з 3,6 до 4,3 бала з можливих п'яти. А це вже досить висока оцінка.

Насамперед на цей бал вплинула відсутність помітних проблем з менеджментом. І навіть незважаючи на початок повномасштабної війни та зупинення роботи комісії більш ніж на півроку, конкурс із відбору нового директора НАБУ таки відбувся. Він тривав менше року, що хоч і довго, але порівняно із конкурсом Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП), наприклад, це стало більшим прогресом. Тому після призначення Семена Кривоноса головою Бюро у березні 2023 року НАБУ та САП посилили співпрацю та помітно активізували розслідування справ про корупцію на найвищому рівні. Хоча низка експертів об'єктивно зазначають, що реальні результати роботи нового директора ми побачимо щонайменше за рік після призначення. Тому що всі успіхи весни 2023 року, включаючи топ-кейс голови Верховного суду Князєва, – напрацювання детективів та колишнього керівництва Бюро. Але вони справді не були нівельовані новим.

Це вдалося, зокрема, завдяки покращенню законодавства про діяльність НАБУ. Зокрема, завдяки усуненню протиріччя між Конституцією та Законом “Про Національне антикорупційне бюро України” та визначенням, що НАБУ є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. Було уточнено порядок здійснення аудиту ефективності діяльності Національного бюро. Також було внесено зміни, якими чітко визначено повноваження Кабінету міністрів щодо призначення на посаду директора Національного антикорупційного бюро та його звільнення. Хоча, знову ж таки, у процесі конкурсного відбору виникла низка проблемних моментів, внаслідок яких відсіялися фаворити громадськості – професіонали із самого НАБУ. Але так чи інакше процедуру конкурсу можна вважати успішною.

Наразі ми спостерігаємо значне пожвавлення у розслідуванні топ-корупційних справ НАБУ та САП. Але таке збільшення теж має свою ціну, у тому числі й у питанні кількості залучених до таких процесів працівників. Щоб впоратися із наростаючим навантаженням на органи антикорупційної екосистеми, необхідно пропорційно збільшити кількість працівників НАБУ, прокурорів САП, суддів Вищого антикорупційного суду (ВАКС) та працівників апарату суду. Тому що від можливості кожного з цих інститутів залежить ефективність роботи всієї ланки НАБУ-САП-ВАКС.

Причому у своєму звіті щодо України як країни-кандидата Європейська комісія окремо наголосила на необхідності збільшити чисельність працівників НАБУ, зокрема додаткового персоналу для роботи над розслідуваннями, – а це детективи, аналітики та технічні працівники.

Наразі згідно з профільним законом загальна чисельність працівників центрального та територіальних управлінь НАБУ не повинна перевищувати 700 осіб. У парламенті вже зареєстровано два законопроекти щодо збільшення кількості співробітників Бюро – в обох пропонується довести її до 1000 осіб, що дозволить посилити функцію досудового розслідування. Сьогодні у першому читанні Рада проголосувала законопроект №10203-1, за яким штат НАБУ має збільшитися з 700 до 1000 працівників у три хвилі: закриють по 100 вакансій у 2024 році, 2025-му та 2026-му. І це правильне рішення, бо набрати аж 300 кваліфікованих спеціалістів за рік, а потім ще інтегрувати нові кадри у роботу Бюро – це досить серйозний виклик. Варто також розуміти, що для повноти картини треба мати повний текст законопроекту, який був проголосований, доки його нема у відкритому доступі.

Інша важлива та, що сумно, давня проблема – забезпечення права НАБУ на автономне прослуховування. Необхідне законодавство було ухвалено ще восени 2019-го, але прописані у ньому норми досі не реалізовані на практиці. Наразі СБУ має необхідне обладнання, і НАБУ може отримувати його на запит. Але оскільки Бюро є окремим державним органом і має виконувати свою роботу незалежно та неупереджено, йому потрібні власні інструменти для забезпечення своїх функцій.

Не менш важливим для ефективних антикорупційних розслідувань є створення незалежного органу, який відповідатиме за проведення експертиз у справах про корупцію на високому рівні. Це могло б позитивно вплинути на швидкість та якість розслідувань НАБУ, забезпечивши здійснення експертиз ефективно, незалежно, своєчасно та, що особливо важливо, без тиску. А сьогодні співробітники Бюро часто не можуть швидко провести експертизу, бо на неї вже вишикувалася черга справ, і це значно затягує розслідування.

Істотні перешкоди створюють і сумнозвісні "поправки Лозового". Наслідки їх застосування вже можна побачити у рішеннях про закриття кримінальних проваджень у низці справ через, на думку суддів, неправильного суб'єкта продовження строків досудового розслідування. Серед гучних справ, які були закриті завдяки “поправкам Лозового” – справи “Укрзалізниці”, братів Дубневичів, Ощадбанку, перший епізод справи “Роттердам+”, справа Альперіна.

Тому, щоб виправити цей недолік, парламенту необхідно вдосконалити матеріальне та процесуальне кримінальне законодавство.

Що приємно, НАБУ показує себе як стабільна, ефективна та незалежна організація, демонструє зростання та регулярне впровадження найкращих практик у роботі, що позначається на результатах усієї антикорупційної системи. І багато в чому це було б неможливо без ефективної взаємодії із САП.

САП із перспективою незалежності

У той же час Спеціалізована антикорупційна прокуратура в результаті нашого дослідження отримала невисокі 3,5 бали з можливих п'яти, і на це є причини.

З серпня 2020 року САП майже два роки не мала повноцінного керівника. Ситуація на той момент склалася абсурдна: станом на червень 2022 року переможця відповідного конкурсу було відоме вже півроку як, але так і не призначено комісією.

Тут важливо нагадати, що хоча прокурори САП і мають додаткові інституційні гарантії незалежності від втручання в їхню роботу порівняно з іншими підрозділами прокуратури, все ж таки залишається важливий нюанс. За відсутності повноцінного керівника усі дії виконувача обов'язків повинен був узгоджувати зі свого боку генеральний прокурор (на той момент Ірина Венедиктова), а це могло створити та створювало можливості для втручання у хід антикорупційних розслідувань. Нагадаємо, що саме так вдалося "вбити" справу щодо Олега Татарова. І, звичайно, це вже вказує на зменшення можливостей САП виконувати покладені на неї функції.

І хоча у червні 2022-го Олександр Клименко таки очолив Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, низка проблем відомства нікуди не зникла. Зокрема йдеться і про відсутність реальної незалежності та власної юридичної особи.

Тому орган досі не має власної канцелярії та секретно-режимного підрозділу. Тобто поки що неможливо написати безпосередньо до САП – вся кореспонденція проходить через Офіс генерального прокурора, що знову ж таки створює небезпеку витоку чутливих даних. Так само це збільшує ризик банальної людської помилки, коли якийсь лист просто не дійде до кінцевого адресата. Знову ж таки, через відсутність власної юридичної особи САП не має власного сайту для поширення інформації і не може створити та втілювати комунікаційну стратегію.

Деякі обмеження стосуються і можливостей керівника САП, що впливає на її роботу і може справляти враження, ніби антикорпрокуратура є недостатньо ефективним органом.

Наприклад, зараз Олександр Клименко не може самостійно надсилати запити про екстрадицію осіб, а у справах НАБУ-САП чимало фігурантів якраз і ховаються за кордоном. Такі запити можна надіслати лише через генерального прокурора, і це впливає насамперед на репутацію Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Глава САП також не може самостійно зареєструвати у Єдиному реєстрі досудових розслідувань (ЄРДР) провадження щодо народного депутата.

Цікаво, що профільне законодавство про САП, на відміну від інших органів антикорупційної екосистеми, майже не змінювалося за вісім років і іноді втратило здатність адекватно відповідати на виклики перед інституцією протягом її діяльності.

Зазначені нами проблеми також турбують і Європейську комісію. У своєму звіті вона також зазначила, що САП потребує додаткового захисту від можливого неправомірного втручання. Усунути цей ризик можна, зокрема, шляхом удосконалення процедур відбору керівника САП та її ключових посадових осіб, а також підвищення організаційної та процесуальної автономії САП та покращення системи підзвітності.

Варто зазначити, що сьогодні, 21 листопада, парламент підтримав у першому читанні урядовий законопроект №10060 "Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо посилення самостійності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури". Цей законопроект має вирішити проблему відсутності в САП окремої юридичної особи та удосконалити конкурс на посаду голови прокуратури. Також він передбачає створення окремої дисциплінарної комісії для САП та проведення зовнішнього незалежного аудиту органу. Хоча законопроект містить ряд недоліків, наприклад відсутність повноважень у керівника САП починати кримінальне провадження щодо нардепів, самостійно спрямовувати запити про екстрадицію, загалом він закладає основні засади незалежності САП і відповідає вимогам Європейської Комісії з цього питання. Цей законопроект також потребує глибшого аналізу після оприлюднення повного тексту документа.

Ще один наріжний камінь – це відсутність зовнішнього аудиту ефективності роботи САП, який, наприклад, передбачається для НАЗК та НАБУ. Саме тому TI Ukraine наголошувала на необхідності ввести таку форму оцінювання, щоб розуміти сильні та слабкі місця та зони зростання.

Водночас ми вже можемо говорити про формування цілком якісної взаємодії у співпраці між НАБУ та САП. Цікаво, що результати цієї взаємодії можуть і викликати в українців враження, що рівень корупції в країні значно зріс порівняно з попередніми роками. А все тому, що десь з осені минулого року ми стали свідками значно більшої кількості оголошених підозр у корупції, і, відповідно, кількість заголовків новин про це теж збільшилася, що може створити певною мірою помилкове враження про зростання самої корупції, а не розслідувань щодо неї.

Однак для того, щоб заголовки в медіа справляли приємніше враження, необхідні вироки, і це вже завдання для Вищого антикорупційного суду.

ВАКС на піку довіри, але є нюанси

Найвищий антикорупційний суд у нашому дослідженні отримав найвищу оцінку – 4,6 бала з п'яти можливих. Причин таких успіхів кілька.

Насамперед варто нагадати, що ВАКС – найновіша інституція у системі кримінальної юстиції, тому ще в першому нашому дослідженні його бали були найвищими. Однак одна справа отримати високу оцінку через незначний термін роботи, а інша – утримати таку репутацію та навіть покращити її. Антикорсуд це вдалося.

З більшістю викликів, що стоять перед інституцією, ВАКС та стейкхолдери справляються вдало. Судді та працівники апарату суду дотримуються законодавства з питань запобігання корупції, регулярно комунікують про результати розгляду справ, і в цілому, коли йдеться про цей суд, складається враження про справді політично неупереджену та незалежну інституцію. Сірі плями в роботі установи виникали, хіба що колись йшлося про проблеми із засекреченням окремих вироків, а також із фінансуванням. Але зараз вони не мають критичного впливу на загальну довіру до установи.

Тут нагадаємо, що у своєму дослідженні ми не оцінювали ефективність реалізації власне матеріального та процесуального кримінального законодавства, на підставі якого функціонує ВАКС. Але проблеми, властиві всім судам щодо неузгодженої практики застосування окремих положень законодавства, а також тривалості судового розгляду окремих справ, стосуються й Вищого антикорсуду.

Інше питання – навантаження на суддів ВАКС. Адже хоча справ, які перебувають на його розгляді, і менша, але кількість суддів також невелика, а всі справи слухаються колегіально, тобто в судових розглядах беруть участь три судді. Саме тому Єврокомісія у своєму звіті, як раніше і ми в рекомендаціях до дослідження, вказувала на необхідність збільшити кількість суддів ВАКС для того, щоб впоратися з навантаженням, яке тільки зростатиме.

Ще питання – відсутність приміщення для Апеляційної палати ВАКС з урахуванням збільшення штату, а також належне фінансування поточних потреб суду та конкурентної заробітної плати та суддівської винагороди.

Водночас слід сказати, що буквально незадовго до публікації дослідження в медіа з'явилися окремі претензії до рішень деяких суддів ВАКС. А також до практики засекречення рішень, що почастішала. З найгучніших таких практик, де ВАКС засекретив рішення, можна назвати вироки екс-міністрові екології Злочевському у справі про суперхабар, екс-главу Рахункової палати Пацкана, адвоката Горецького у справі про хабар Князєва. І це до певної міри негативні сигнали, які слід враховувати. Однак водночас слід розуміти, що кількість таких засекречених вироків невелика: серед 150 засекречено лише 12.

Незасвоєні уроки НАЗК

Наймасштабніше завдання серед усіх органів антикорупційної екосистеми стояло перед Національним агентством з питань запобігання корупції, яке має формувати антикорупційну політику в Україні загалом. І у цій сфері, на жаль, за останні три роки траплялося різне.

Здатність НАЗК ми оцінили у 3,7 бала з п'яти. І це при тому, що саме Нацагентство стало єдиним органом, який ми оцінювали не двічі, а тричі. Загалом про здатність НАЗК можна говорити найбільше ще й тому, що це єдиний антикорупційний орган, який пройшов зовнішній незалежний аудит.

Створене у 2015 році, НАЗК вже у 2016-му розпочало свою офіційну роботу. Раніше орган мав колегіальне керівництво, втім через корупційні скандали та недостатню ефективність у 2020 році Агентство було перезавантажено, і його очолив одноосібний керівник – Олександр Новіков. Після перезавантаження НАЗК довелося вибудовувати свою роботу майже з нуля.

Крім того, орган неодноразово стикався зі спробами підірвати його інституційну спроможність. Саме НАЗК – той орган антикорупційної екосистеми, якому за останні три роки після перезавантаження “прилетіло” найбільше, зокрема щодо руйнування його мандату та гальмування процесів зовнішніми гравцями.

Найскандальнішою такою спробою стало рішення Конституційного суду від 27 жовтня 2020 року, яке фактично скасувало майже всі повноваження Нацагентства. На щастя, Рада відновила його функції вже через два місяці, і з того часу установа не мала таких комплексних впливів.

Схожим викликом для Нацагентства стали обмеження, які запровадили з початком війни. Народні депутати заборонили НАЗК перевіряти декларації чиновників та проводити спецперевірки, а також перетворили обов'язок декларування на добровільну дію. Так само, як із початком пандемії COVID-19 призупинили обов'язок політичних партій подавати до Агентства свої фінансові звіти на перевірку. Власне, серед усіх антикорорганів такі “військові” обмеження найбільше торкнулися саме НАЗК.

Також треба згадати затягнутий з боку парламенту та уряду процес ухвалення важливих для нашої країни Державної антикорупційної стратегії та програми у 2020-2023 роках. Так, антикорстратегію народні депутати ухвалили в ослабленій версії і лише через 4,5 роки після завершення дії попередньої. А Державну антикорупційну програму затвердили із затримкою у два місяці після законодавчого дедлайну – під заклики громадськості та самого НАЗК.

І тут варто згадати про кропітку роботу Агентства над підготовкою державних антикорстратегії та антикорпрограми. НАЗК долучило до розробки та широкого обговорення цих документів усі зацікавлені сторони, у тому числі громадськість, і такий відкритий процес безперечно позитивно позначився на кінцевому результаті.

Можна визнати, що перезавантаження НАЗК таки відбулося. Ми більше не чуємо про нові корупційні скандали в Агентстві та маємо відчутний прогрес у питанні формування державної антикорполітики – попереднє колегіальне НАЗК повністю провалило розробку нової антикорстратегії у 2018-2019 роках.

Втім, на жаль, нинішнє НАЗК далеко не завжди користується принципом прозорості, про що вже не перший рік говорять вітчизняні та міжнародні експерти. Більше того, це стало одним із основних зауважень у бік Агентства у звіті за результатами його першого незалежного аудиту.

Зокрема, аудитори вказали, що всупереч положенням Закону України “Про доступ до публічної інформації” НАЗК не публікує у повному обсязі власних нормативно-правових актів, актів індивідуальної дії та проектів рішень, що підлягають обговоренню. Не оприлюднювалися також правила логічного та арифметичного контролю е-декларацій (попри численні заклики з боку громадськості до їх оприлюднення та вдосконалення) та низку інших документів, наприклад, правила перевірки декларацій окремих співробітників СБУ, НАБУ тощо. Зауважимо, що Єврокомісія у своєму звіті також наголосила, що недоліки у правилах автоматизованого контролю е-декларацій досі існують, і НАЗК має розглянути їх у середньостроковій перспективі. Міжнародні партнери чекають на це від нас.

Не меншою проблемою є врегулювання та застосування НАЗК моніторингу способу життя (МСЖ) декларантів. Громадськість теж не перший рік широко критикує цей інструмент. Так, TI Ukraine ще 2021 року опублікувала дослідження з рекомендаціями щодо усунення недоліків МСЖ.

Тут слід згадати, що в тому числі через недоліки у підходах Агентства до реалізації свого мандату зовнішні аудитори у 2023 році не змогли визнати роботу НАЗК ефективною, натомість вони “не визнали її неефективною”. Незважаючи на те, що результати аудиту Нацагентства не стали підставою для зміни його керівництва, аудитори не визнали виконаним критерій саме Олександра Новікова. Цікаво, що сам голова НАЗК, коментуючи результати аудиту, подякував Комісії за “ті з рекомендацій, які допоможуть нам посилити свою роль у запобіганні та боротьбі з нашим найбільшим внутрішнім ворогом – корупцією”, тобто фактично вказав на те, що звертатиме увагу лише на частину зауважень аудиторів, а чи не на все.

Тому оцінювання роботи Нацагентства з питань запобігання корупції свідчить про те, що більшість із описаних громадськістю та міжнародними експертами проблем, які не дозволяють йому вийти на інший рівень спроможності та ефективності, – це послідовна політика та підходи керівництва. І це саме той випадок, коли вирішення проблем насамперед залежить від ініціативи зсередини закладу.

І, безумовно, від адекватної реакції громадянського сектору та експертів на публікацію звіту міжнародного аудиту НАЗК. По суті, нам до рук дали реальний інструмент вимірювання ефективності роботи ключового антикорупційного органу, за який ми самі боролися. Однак коли результати оприлюднили, то громадськість здебільшого промовчала. І це мінус, адже той, хто очолить НАЗК після, може не отримати правильного сигналу.

Конкурс на нового керівника НАЗК розпочався 10 листопада, а термін повноважень Олександра Новікова спливає в середині січня 2024 року. Варто тільки сподіватися, що новообраний керівник нарешті розірве "зачароване коло" і зможе виправити вже добре відомі недоліки НАЗК.

Безрезультатна АРМА

П'ятий елемент антикорупційної екосистеми – Арма. Це, мабуть, найменш популярний орган, але безумовно не найменш важливий.

Агентство з розшуку та менеджменту активів у нашому дослідженні ми оцінили на 3,4 бали з можливих п'яти. І це найгірший показник серед інших органів антикорупційної екосистеми. Чому так склалося?

АРМА створили у 2016 році для пошуку “злочинних” активів та стягнення їх у дохід держави, а ще Агентство керує заарештованим майном. Тут треба нагадати, що створення АРМА – одна з умов безвізу, тому на роботу роками звертали чимало уваги.

І недарма. Відомство постійно критикують як державні, так і недержавні та закордонні діячі, а Єврокомісія у своєму звіті згадала про Агентство аж вісім разів.

Причин кілька. Перша і чи не найпомітніша така: зараз, навіть попри семирічний термін існування АРМА, законодавча база діяльності, як і практика її виконання, залишаються не кращими. І скільки б громадськість, у тому числі TI Ukraine, не закликала парламент, деякі вкрай необхідні зміни не прийняті досі.

А ще Агентству не вистачає незалежного та професійного голови, який зможе подолати “спадщину” попередніх керівників та налагодити плідну комунікацію зі стейкхолдерами. Протягом усього терміну нашого дослідження АРМА залишалося без повноцінного керівника і, відповідно, залежним від того, наскільки роботою керівника Агентства були задоволені ОП.

І, на жаль, навіть після призначення на посаду голови АРМА Олени Думи деякі із зазначених проблем залишаються актуальними. Власне, Єврокомісія у звіті також згадала про стурбованість громадськості щодо процесу відбору та призначення, а також доброчесності нової керівниці АРМА. За більш ніж чотири місяці роботи Олена Дума вже ставала предметом журналістських публікацій, і окремо в них йшлося про неоднозначну кадрову політику нового глави.

Саме тому ми нагадуємо про необхідність для парламенту ухвалити зміни до профільного закону про АРМА, а Кабміну – ухвалити підзаконні акти, якими Агентство керуватиметься у своїй діяльності. Станом зараз окремі акти вже прийнято, зокрема, про реалізацію заарештованого майна, і навіть про порядок відбору управляючих активів.

Невеликий прогрес у вдосконаленні роботи АРМА за останні три роки таки відбувся. Звичайно, багато з цих успіхів були непомітні на тлі великого навантаження Агентства активами з російським або білоруським слідом, яке виникло після початку повномасштабного вторгнення і поглибило наявні та висвітлило нові проблеми в роботі органу. Незважаючи на нагальний запит у розшуку та конфіскації таких злочинних активів, поки що ми практично не маємо прикладів успішного повернення цього майна Україні. Зі свого боку, Єврокомісія також зазначила, що інструменти конфіскації та повернення активів використовують в Україні недостатньо, а тому відповідний досвід все ще необхідно набути.

Все це потребує комплексного підходу до оцінки роботи АРМА, а також удосконалення законодавчого забезпечення та покращення практики роботи органу. Причому підходити до реформування Агентства слід виважено, без різких ідей та напівзаходів. Адже поспішність та невиправдані кроки зараз загрожують зверненнями до Європейського суду з прав людини та чималими відшкодуваннями власникам заарештованих активів згодом.

Коли здатність перетвориться на ефективність?

Наявність гарної форми не зробить з гімнасту олімпійського чемпіона, і так само диплом інженера стане передумовою великих відкриттів. Але вони дають змогу, базу. Також і антикорупційним органам потрібні можливості для реалізації покладених на них функцій.

Після початку роботи НАБУ, САП, АРМА, НАЗК та ВАКС суспільство очікувало від них максимальної включеності. Однак лише створення антикорупційних органів, навіть при виписуванні, здавалося б, цілком осудного для їхньої роботи законодавства, не гарантує, що ці інституції відразу запрацюють вдало. До того ж ми вже побачили, що у процесі їхньої роботи майже завжди з'являються уроки, які треба вивчити та відповідно вдосконалити правову рамку діяльності.

Через те, що створювалися та запускалися ці органи в різний час, навіть за різної політичної та суспільної ситуації, їх синхронізація між собою та з іншими важливими відомствами затримувалася, гальмувалась і не завжди була безхмарною. А така система може працювати тільки у повній взаємодії та за абсолютної незалежності від владного апарату, представників якого має контролювати, перевіряти та за необхідності карати. Для цього їй, безперечно, ще й потрібні дуже компетентні та вільні від якихось політичних впливів кадри, а також правові гарантії такої незалежності.

Тому що якого б високого рівня установи ми не збудували, якою б незалежністю та повноваженнями їх не наділили, ключовою залишиться етична та моральна складова кадрів, які очолюють антикорупційні органи та подають відповідні сигнали не лише своїм колективам, а й усій країні. Україна проходить етап становлення антикорупційної структури, де усі її інститути перевіряються на міцність саме кадрами. І це вже підтвердив кейс САП, де першим керівником, який залишив “слід”, був Назар Холодницький, а також НАЗК, який провалився у своєму колегіальному форматі під керівництвом Наталії Корчак. На жаль, результати аудиту НАЗК, яким керує Олександр Новіков, також подали червоний сигнал. Діючі керівники САП та НАБУ проходять свої тести на професійність та незалежність. ВАКС шукає оптимальний формат посібника. Кадри, якими наповнюються інституції, є основою того, в який бік вони розвиватимуться.

Проте за роки роботи всім п'ятьом органам антикорупційної екосистеми так чи інакше доводилося долати виклики. Деякі з них, як певна конфронтація між НАБУ та САП у 2017-2018 роках, сьогодні вдалося пройти. Інші, як часткове небажання НАЗК прислухатися до рекомендацій партнерів, актуальні й досі. Але якщо оцінювати саме можливості антикорупції, зміни вже помітні.

Поки що незрозуміло, як швидко ми побачимо беззаперечний результат. І тут, на жаль, війна може стати тим каталізатором, який покаже, наскільки здатність відповідає готовності досягати результатів. Ми віримо, що це можливо, бо вже бачимо результати роботи антикорупційної екосистеми. Але такий урожай, безумовно, має стати ще більшим. Щоб у результаті за прикладом антикорблоку ми змогли реформувати всю правоохоронну систему держави.