"Нафтогаз" не продовжуватиме контракт на транспортування російського газу до Європи після того, як він завершиться наприкінці 2024 року, заявив голова української компанії Олексій Чернишов в інтерв'ю Радіо Свобода.
Раніше це було нічним жахом для українських чиновників, а тепер – прагматичним рішенням. Але чи це означає, що транзит російського газу до Європи територією України припиниться взагалі?
Що буде в українських трубах замість російського газу? І що буде із самою газотранспортною системою? Відповідь на ці запитання шукали у виданні ВВС Україна.
Поле битви перших “війн” із Росією
Побудована за часів Радянського Союзу українська частина ГТС була розрахована на експорт до Європи величезних обсягів газу.
На вході – східному кордоні України – він міг би приймати понад 280 млрд кубів газу. На виході – західному кордоні – ця система могла забезпечити експорт майже 150 млрд. кубів. Це втричі більше, ніж проектна потужність обох гілок “Північного потоку” разом узятих. І вп'ятеро більше, ніж пропускна спроможність обох гілок “Турецького потоку”.
Але після розпаду СРСР між Україною та Росією постійно точилися суперечки щодо цін та боргів, а перекриття газового вентиля постійно було вагомим важелем російського впливу на українську політику.
Останній приклад – Харківські угоди, за якими Україна за президента Януковича отримала від Росії знижку на газ в обмін на продовження базування у Криму російського флоту.
Водночас Росія послідовно будувала трубопроводи в обхід України – як на півдні через Чорне море (Турецький потік), так і на півночі через Балтійське море (Північний потік).
Транзит через Україну постійно скорочувався, але не припинився. І тоді, коли Україна у листопаді 2016 року повністю відмовилася від імпорту газу з Росії, і навіть із початком російського вторгнення у лютому 2022 року.
Нинішній контракт на транспортування російського газу до Європи "Газпром" та "Нафтогаз" підписали наприкінці 2019 року. Він був розрахований на 5 років і мав принести Україні близько 7 млрд. доларів доходів. За 2022 рік – перший рік війни – Україна отримала за транзит близько 1,2 млрд доларів. За перше півріччя 2023 року – близько 700 млн. доларів.
Однак, як каже голова "Нафтогазу", "Газпром" недоплачує за контрактом, у якому чітко зазначено: "качай чи плати". За словами Олексія Чернишова, зараз Україна отримає "не більше ніж 70%" контрактної суми.
"Газпром" не хоче платити за газ, який заходить через пункт пропуску до Сохранівців. Оператор ГТС України відключив його від транзиту через те, що після того, як цю територію окупували росіяни, українська сторона там не контролює газовимірювальну станцію. Ці недоплати є предметом чергового арбітражу проти Газпрому.
Другий вхід до української ГТС – у Суджі – працює. Саме він є одним із двох трубопровідних маршрутів, що залишилися у росіян для доставки свого газу до Європи. "Північний потік-2" так і не запрацював, а перша гілка "Північного потоку", гілка через Білорусь та одна з двох гілок "Турецького потоку" припинили роботу.
Незважаючи на те, що за час війни в Україні Європа кардинально зменшила імпорт газу з Росії, що особливо надходить трубопроводами, – у 7 разів, за підрахунками Міжнародного енергетичного агентства, – у ЄС все ще є країни, які купують російський газ.
Словаччина, Австрія, Угорщина – країни, які не мають виходів до моря – купують газ, що йде через Україну. Як кажуть вони самі, їм складніше покладатися на скраплений газ, що надходить до Європи через морські термінали LNG.
Саме із солідарності з цими країнами, каже голова “Нафтогазу”, Україна й надалі виконує свої контракти зобов'язання та продовжує транспортувати російський газ, незважаючи на російську агресію.
Але що буде, коли контракт на транспортування завершиться?
Що буде із транзитом?
Це питання більше до ЄС і, зокрема, країн, які досі купують російський газ, який транзитує Україна, вважає керівник аналітичного центру Dixi Group Олена Павленко.
Вона нагадує, що схвалена ЄС програма REPower EU передбачає скорочення споживання викопного палива, і насамперед – російського газу, що надходить трубопроводами. Якщо вона й надалі впроваджуватиметься такими ж темпами, як зараз, то є шанси, що наприкінці 2024 року не буде необхідності переукладати договір ні з ким.
Якщо ж наступного року країни ЄС, які все ще купують російський газ, скажуть, що не можуть обійтися без нього, теоретично можливо, що вони укладатимуть угоди безпосередньо з Газпромом. Україна не буде стороною цих угод, а європейські компанії замовлятимуть потужності української ГТС, припускає Олена Павленко. При цьому, додає вона, очевидно, це будуть якісь короткострокові контракти, а точка прийому газу перейде на східний кордон України.
Власне, так мало бути ще у 2019 році, але тоді в ЄС не зважилися на такий крок, зберігши гібридну форму, в якій залишилися старі відносини між “Нафтогазом” та “Газпромом”, каже Михайло Гончар, керівник Центру глобалістики “Стратегія ХХI” .
Тепер саме життя може змусити перейти до моделі, де деякий час наполягала Україна: європейський партнер “Газпрому” купував би газ на східному кордоні України. А Україна мала б контракт лише із європейським клієнтом.
"Тобто стосунків з "Газпромом" просто не було б - вони були б не потрібні", - пояснює експерт з енергетичної безпеки.
При цьому, зазначає Михайло Гончар, важливо відрізняти припинення контракту на транзит наприкінці 2024 року від припинення транзиту Україною, як намагаються подати цю новину до Росії. Він нагадує: зменшення транзиту через Україну завжди було ініціативою Росії.
Експерт припускає, що Росія сама готується припинити постачання газу до Європи принаймні через територію України. Але, додає Михайло Гончар, відбуватиметься це у притаманній росіянам манері – не прямо, а як у 2006, 2009 роках, щоб виставити винну Україну.
Стара історія про перекриття вентиля на новий лад
Цей сценарій покарання Європи, каже експерт, росіяни підготували ще з зими 2021-22 року. Але для максимального ефекту потрібні морози.
“Вони чекають на якісь аномальні холоди, коли Європі буде погано, не вистачатиме газу, і тоді відбудеться перекриття газового вентиля у напрямку України, де залишилася задіяною лише одна нитка через Суджу, – прогнозує експерт. – Їхня мета – створити проблеми на європейському газовому ринку в умовах тимчасового дефіциту, і зробити винною в цьому Україну”.
Якщо події розвиватимуться таким чином, то відновлення транзиту російського газу територією України вже не буде. А українська газотранспортна інфраструктура може зазнати прицільних російських обстрілів, яких вона уникла, поки українськими трубами йшов газ до Європи. Втім, газова інфраструктура менш уразлива до ракетних ударів, ніж електроенергетика, адже більша частина труб знаходиться під землею, а глибина підземних сховищ становить близько півтора кілометра.
На користь такого сценарію, зазначає Михайло Гончар, свідчить посилений інтерес росіян до супутникових знімків територій, де розташовані об'єкти газової інфраструктури. Україна фіксує такий інтерес десь із червня місяця, каже експерт.
Великі надії
У тому ж інтерв'ю “Радіо Свобода” голова “Нафтогазу” розповів, що на українську ГТС чекають великі плани. Вони пов'язані з великими газовими запасами, – мовляв, якщо за нинішнього меншого споживання (через руйнування багатьох промислових підприємств) вдасться наростити видобуток, то надлишок можна продавати за кордон. Олексій Чернишов навіть припустив, що згодом Україна може стати "нетто-експортером" газу.
Але наскільки реальні такі плани, навіть якщо вони стосуються життя після війни?
Побажання, які озвучив керівник “Нафтогазу”, припускає Михайло Гончар, базуються на довоєнних оцінках потенціалу України – до анексії Криму.
Він нагадує, що у 2012 році група американських фахівців під егідою міненергетики США провела дослідження потенціалу видобутку газу в Україні. Вони враховували поклади на Кримському шельфі, Юзовську та Олеську ділянки. За їх оцінками, до 2030 року обсяг видобутку українського газу міг би становити до 73 млрд кубів при тому, що зараз Україна видобуває до 20 млрд кубів.
Це могло бути одним із чинників російської анексії Криму, припускає експерт. І на підтвердження своїх думок наводить дані, як наростили видобуток газу на чорноморському шельфі лише двома “вежами Бойка” – за кілька років у рази.
Усі ці проекти можна відновити. Але є одна умова. “Росію має бути викинуто з Криму, деокупованим має бути не лише півострів, а й морська акваторія, що належить Україні між Кримом та Одеською областю”, – каже Михайло Гончар, і додає, що те саме стосується і проектів на сході України – у Донецькій та Харківська область.
Крім того, потрібний і ще один фактор – попит на тому кінці труби.
Від блакитного до зеленого
Якщо подивитися на статистику, то споживання газу в ЄС загалом особливо не поменшало, каже Олена Павленко. Кардинально скоротилося споживання російського трубопровідного газу, але завдяки тому, що європейці переорієнтувалися на Катар, Нігерію, США.
"Їм вдалося замістити російський газ газом іншого походження, але я все ще не бачу, що вони збираються радикально відмовитись від газу найближчими роками", - каже керівник Dixi Group.
З тим, що газова епоха в ЄС є далекою від завершення, погоджується і Михайло Гончар.
"Ми і зараз говоримо, що вугільна ера завершилася, але вугільні станції працюють все одно", - зазначає експерт. А якщо враховувати кліматичні та зелені цілі ЄС, то газ є найчистішим із усіх видів викопного палива.
І тут на боці України може зіграти ще один джокер – біометан. Це майже той самий газ, що видобувається з надр. Приставка біологічно лише вказує на його походження – з відходів тваринництва чи рослинництва, пояснює Михайло Гончар. Так, він має бути спеціально підготовлений до запуску в мережі, але технологічно це цілком можливо.
Більше того, в Україні вже є успішні проекти, пов'язані з біометаном.
Біометан цілком укладається в концепцію зеленого переходу ЄС, і якщо його біологічне походження підтвердять відповідні сертифікати, ЄС може бути дуже зацікавленим у його імпорті. Але тут є одне але. Цей напрямок є дуже життєздатним, але для його розвитку потрібні зміни, час та гроші, каже Олена Павленко.
По-перше, каже вона, те виробництво біометану, яке вже є в Україні, треба масштабувати – і швидко. А для цього потрібні зміни у державних регуляціях як на підтримку цього виробництва, так і на підтримку експорту. За її даними, над цим уже працюють і НКРЕКУ, і оператор ГТС.
По-друге, хтось має це фінансувати та підтримати той український бізнес, який намагається працювати у цьому напрямі.
"Якщо ЄС готовий хоча б частково це фінансувати, якщо європейські компанії готові заходити і мати якийсь спільний бізнес, то це перспективно", - каже експерт.
Втім, усе це припущення майбутнє. А що якщо українська ГТС не працюватиме ні на транзит, ні на експорт?
На металобрухт?
Навіть у цьому випадку "не все зникло", вважає Михайло Гончар. В Україні видобувають до 20 млрд. кубів газу, що достатньо для покриття внутрішніх потреб. І надзвичайно розгалужена система, яка може працювати в обох напрямках, доставлятиме цей газ до споживачів, хоч і їх теж поменшало. Звичайно, система, розрахована на переміщення 200 млрд кубів, не працюватиме так само при транспортуванні в десять разів менших обсягів. Доведеться підняти тарифи, оптимізувати роботу та законсервувати певні об'єкти, каже Олена Павленко.
Але й тут варто розглянути всі варіанти та спробувати перетворити мінуси на плюси. Наприклад, газонасосні станції, непотрібні за відсутності транзиту, можна використовувати електроенергетиці замість маневрових потужностей вугільних ТЕЦ, зруйнованих Росією.
Якщо ці газокомпресорні станції оснастити генераторами, вони стануть виробниками енергії, вважає Михайло Гончар.
Допомогти може також і послуги зберігання газу, адже для власне українських потреб потрібна лише половина від обсягів тих сховищ, які має Україна. Іншими можуть скористатися інші країни.
А якщо підземні сховища знову об'єднати із трубопровідною системою, з якою вони є одним технологічним комплексом (і були роз'єднані лише нещодавно під час анбандлінгу “Нафтогазу”), то у оператора ГТС з'являться додаткові можливості заробляти гроші на зберігання газу. Тоді тарифи на транспортування можна піднімати не так різко, припускає Михайло Гончар.
А те, що це цілком можливо і користується попитом, довели не лише останні довоєнні роки, коли попит на послуги українських газових сховищ зріс, а й те, що навіть під час війни деякі іноземні компанії зберігають газ в українських сховищах – понад 2 млрд куб. станом на сьогодні.
