Протидія корупції в Україні очевидно набуває перекручених форм. Це проявляється, зокрема, у використанні антикорупційних органів із політичною метою та для боротьби з бізнес-конкурентами. Має місце також штучне надання певним справам широкого розголосу для того, щоб відвернути громадську увагу від справді великої корупції.
Для боротьби з якою або не вистачає потуг (як це було, наприклад, з розслідуванням «чорної бухгалтерії» Партії регіонів, яке могло підірвати основи вітчизняної політичної корупції, натомість завершилося пшиком), або коли масштабну корупцію хочуть прикрити за рахунок інших спеціально організованих та розпіарених справ.
21 листопада минулого року країну сколихнула чергова резонансна антикорупційна подія: НАБУ цього дня затримало та повідомило про підозру у наданні неправомірної вигоди одразу трьох неабияких суб'єктів — двох народних депутатів та столичного забудовника.
Особливу значущість цієї події надало те, що неправомірна вигода пропонувалася/надавалася державним керівникам високого рівня — віце-прем'єр-міністру з відновлення України — міністру розвитку громад, територій та інфраструктури України Олександру Кубракову та голові Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури Мустафі Най. Політико-правова пікантність цієї події полягала також у тому, що зазначені чиновники не лише відмовилися від хабарів, але й виступили викривачами та активно сприяли антикорупційним органам у документуванні дій осіб, які зробили замах на їх добропорядність.
Водночас до цієї непересічної події одразу виникло багато питань, яких ставало ще більше, коли інформаційний бум почав вщухати та почали з'являтися подробиці цих резонансних справ.
Хоч як дивно, але згодом пріоритетна громадська увага почала концентруватися не на справах політиків найвищого рівня — народних депутатів Сергія Лабазюка та Андрія Одарченка, а на ділі підприємця-забудовника Сергія Копистирі. НАБУ та САП інкримінували йому пропозицію/надання віце-прем'єру-міністру Кубракову неправомірної вигоди у вигляді нерухомості у новобудовах, зведених на землях очолюваного ним міністерства.
Йшлося про землі Державної агрофірми «Квіти України», які перебували у віданні Міністерства розвитку громад та територій України (Мінрегіон). Саме на них, за версією НАБУ та САП, наближені до забудовника Копістирі структури планували звести житлово-соціальний комплекс. У грудні 2022 року підрядне міністерству ДП «Укркомунобслуговування» уклало з ТОВ «Сітігазсервіс» договір про реконструкцію та будівництво на земельній ділянці площею 11,5 га відповідного житлово-соціального комплексу.
За версією НАБУ та САП, неправомірна вигода пропонувалася Олександру Кубракову забудовником за залишення в силі укладеної із суспільством угоди про будівництво житлового комплексу та сприяння отриманню необхідних дозвільних документів.
Складалося стійке враження, що НАБУ спеціально докладало зусиль для привернення громадської уваги саме до цієї справи. Воно не лише періодично видавало інформаційні повідомлення у відповідній конотації, а й поступово розширювало свою процесуальну діяльність у цій справі.
Саме у пік боротьби за крісло керівника міністерства інфраструктури (до якого, за повідомленнями ЗМІ, замість Олександра Кубракова мав повернутися Олексій Чернишов) НАБУ активно почало «йти» у бік старого-нового міністра Чернишова. Зовні це виглядало як спроба використання процесуальних можливостей, з одного боку, не допустити його повернення на цю посаду, з іншого — зберегти на ній і взагалі на вершині політичної влади Кубракова. Подейкують, що до цього процесу долучився «австрійський» газовик-важкоатлет Дмитро Фірташ, інтереси якого «зрізалися» з діяльністю Чернишова на посаді керівника компанії «Нафтогаз України».
В унісон НАБУ та САП бурхливу діяльність на цьому напрямі розвинули наближені до антикорупційних структур громадські активісти та журналісти, які явно були присвячені оперативно-слідчим деталям цієї справи. Дійшло навіть до серйозного скандалу, пов'язаного з витоком та оприлюдненням конфіденційної інформації про проведення/непроведення обшуку у Чернишова, за результатами якого НАБУ відкрило ще одне кримінальне провадження.
Підлив масла у це інформаційне полум'я і сам Чернишов. Він пішов на прямий і досить відвертий контакт із журналістами, заявивши, серед іншого, про одну дуже цікаву та надважливу обставину щодо земельної ділянки, яка фігурує у згаданій справі. Ця обставина насправді проливає світло як на юридичні нюанси цієї справи, так і на мотивацію та спрямованість діяльності антикорупційних органів.
Чернишов заявив, що до нього Мінрегіон втратив майже три чверті землі, на якій була державна агрофірма «Квіти України». Цю землю поступово захоплювали та «освоювали» великі забудовники. Під час перебування його на посаді міністра Мінрегіону вдалося повернути у державну власність залишки цієї державної землі та у держави з'явилася можливість використати її у своїх інтересах.
Така заява насправді суттєво змінює суть справи. Адже, якщо виходити з державних позицій, то вістря всіх державних органів (не лише самого міністерства, а й НАБУ та САП) насамперед має бути спрямоване на рейдерів, які по шматках роздерибанили майже сто гектарів столичної землі, внаслідок чого державі завдано величезної матеріальна шкода. Однак НАБУ та САП воліли не бачити цієї проблеми навіть попри те, що про це їм офіційно та публічно заявляли відповідні учасники кримінального провадження. Очевидно, їхня зацікавленість полягала зовсім в іншому, тому що своє розслідування вони направили у протилежний від рейдерів бік…
Сумна доля державної агрофірми «Квіти України»
Була колись у Києві квітуча Державна агрофірма «Квіти України». У повному розумінні слова «квітуча» — з предмету та масштабу діяльності. А ще — єдина та унікальна у своєму профілі та спеціалізації, із потужною матеріально-технічною базою, генетичним та репродуктивним матеріалом унікальних зразків квітів, а також земельним банком дорогої землі площею понад 150 га у Подільському районі міста Києва на вул. Тираспільська, 43.
Орієнтовна ринкова вартість тільки земельного фонду зазначеного державного підприємства перевищувала півмільярда доларів США — це без урахування унікальної матеріально-технічної бази повного циклу виробництва та новітнього цілісного майнового комплексу.
Як відомо, наприкінці 90-х — на початку 2000-х левову частку продуктивно працюючих державних підприємств спіткала сумна доля — вони спочатку занепадали (об'єктивно чи спеціально доводилися до банкрутства), а потім за безцінь чи взагалі задарма потрапляли в спритні руки. У результаті держава втрачала колосальні активи, а спритники за його рахунок одночасно ставали багатіями.
Не оминула така доля і Державну агрофірму «Квіти України».
Так сталося, що у 2004 році за тією ж адресою, де знаходиться державна «Агрофірма «Квіти України» (м. Київ, вул. Тираспольська, 43), було засновано Приватне акціонерне товариство з абсолютно ідентичною назвою – «Агрофірма «Квіти України». з основним видом діяльності «вирощування інших однорічних та дворічних культур». Кінцевим бенифеціаром цього акціонерного товариства значився Хмельницький Василь Іванович.
Він не був помічений у масовому вирощуванні квітів, але мав великий інтерес до будівельного бізнесу як мажоритарний акціонер однієї з найбільших українських будівельних компаній UDP, яка здійснювала масштабні інфраструктурні проекти, зокрема, житлові комплекси у Києві «Новопечерські Липки», «Бульвар фонтанів», «Парковий місто», RiverStone, ТРЦ Ocean Plaza. Реалізацію останнього проекту (ТРЦ Ocean Plaza) ЗМІ приписують Хмельницькому у тандемі з російським мільярдером Аркадієм Ротенбергом (іншим дитинством російського диктатора Путіна, компанії якого, зокрема, виступали генпідрядником будівництва Керченського).
Так склалося, що одразу після створення приватної агрофірми «Квіти України» із цілісним майновим комплексом та землею державної агрофірми «Квіти України» почали відбуватися всілякі метаморфози.
Внаслідок «ефективного управління» цим державним підприємством відбулася поступова руйнація унікального цілісного майнового комплексу. Потім із власності та управління державного правонаступника – Міністерства житлово-комунального господарства… зник оригінал акту на землю. Далі рішеннями Київської міської ради, яка не мала жодного юридичного відношення до цих земель (бо це землі державної, а не комунальної власності), було скасовано право власності держави на землю державної «Агрофірми «Квіти України».
2004 року частину її земель вивели зі сфери державного управління шляхом зміни функціонального та цільового призначення — із земель сільськогосподарського призначення на землі багатоповерхової житлової забудови. Потім було укладено договори оренди земельних ділянок з відповідними приватними структурами (зокрема договір від 29.04.2005 № 85-6-00198).
У 2008 році унікальний комплекс державної «Агрофірми «Квіти України» разом із усім земельним активом було передано у довгострокову (на 10 років) оренду приватної «Агрофірми «Квіти України». Як стверджують знавці «освоєння» столичної власності, це сталося не без участі та сприяння поціновувача тепличного господарства та тодішнього голови Шевченківської райдержадміністрації м. Києва Віктора Пилипишина. Відбувся юридично-комерційний гешефт — розташований на «золотій» столичній землі майновий комплекс від однієї фірми «Квіти України» перейшов у використання до іншої фірми «Квіти України». Нюанс полягав лише в тому, що одна фірма державна, а інша приватна.
14 жовтня 2013 року Департамент містобудування та архітектури КМДА всупереч затвердженому Генеральному плану міста Києва (за таким планом — це землі сільськогосподарського призначення), але з посиланням на спеціально для цього прийняті рішення Київради видав ТОВ «МЖК «Оболонь» та КП «Спецжитлофонд» (участь цього КП звільняло від сплати орендних платежів). Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки по вул. при тому, що ця ділянка ніколи не належала і не належить до комунальної власності.
Фактично у 2015-2021 роках за вказаною адресою було збудовано та введено в експлуатацію десяток 25-поверхових комерційних житлових об'єктів площею понад 500 тис. кв. м.
Натомість щодо реалізації цього проекту держава Україна (в особі Мінрегіону, як правонаступника та власника земельних ділянок, та Державної «Агрофірми «Квіти України») не отримала жодного квадратного метра житла чи іншої нерухомості. Тобто внаслідок такого «ефективного управління» державною власністю та її використання приватною структурою держава отримала рівно нуль.
Нуль це якщо дивитися на результат прямолінійно. А за певними експертними оцінками, станом на 2018 рік чистий збиток державі від такого використання державного майна становив приблизно 1,3 мільярда гривень.
Орендарю сподобалося орендувати
Враховуючи такі негативні для держави результати оренди державного майна, Мінрегіон (попри незрозуміло лояльне ставлення до орендаря з боку Фонду держмайна) не вважав за доцільне продовжувати дію договору оренди із зазначеною приватною фірмою. Він виступив за повернення об'єкта оренди у державну власність у встановленому законом порядку.
Але фірма, яка у статутних документах основним видом своєї діяльності визначила «вирощування інших однорічних та дворічних культур», вирішила просто не припиняти свою «неосновну діяльність» — будівництво комерційного житла на землях орендованого державного майнового комплексу.
У 2018 році за перевіреною на практиці схемою (забудовники її називають «туалетною») на державній земельній ділянці на вул. Тираспольська 43 у Подільському районі міста Києва було зареєстровано три приватні об'єкти площею по кілька квадратних метрів (розміром якраз із туалет). На цій підставі вдало обраний землевпорядник вніс цю земельну ділянку до державного земельного кадастру як відношення до земель запасу населеного пункту та без певного типу власності.
Це було підготовкою до наступного етапу — поновлення (переукладання) договору оренди з вул. Тираспольська, 43. Після чого приватна фірма як власник та орендар нерухомого майна знову набувала відповідних прав на земельну ділянку.
З цією метою вона звернулася до регіонального відділення Фонду держмайна та Мінрегіону з листами про переукладання договору оренди 2008 року – на тих самих умовах і на той самий термін (10 років). Але їй було відмовлено з посиланням на те, що, по-перше, чинне законодавство не передбачає підстав для продовження оренди єдиного майнового комплексу шляхом його переукладання без проведення аукціону, по-друге, Мінрегіон запланував використати обумовлений майновий комплекс для потреб.
Тоді колишній орендар вирішив взагалі обійти орендодавця та діяти інакше — продовжити (переукласти) договір оренди за рішенням суду. І подав позов до господарського суду м. Києва про визнання переукладеним договору оренди цілісного (єдиного) майнового комплексу Державної агрофірми «Квіти України» № 4086ЦМК від 24.09.2008 року на тих самих умовах ще на 10 років. Мінрегіон, як власник майна, заперечував проти цього позову та просив суд зажадати докази, що підтверджують неможливість задоволення позову приватної фірми, яка таким чином хоче «заволодіти» державним майновим комплексом та землею. Проте суд проігнорував аргументи Мінрегіону та повністю задовольнив позов приватної агрофірми «Квіти України», ухваливши визнати переукладеним договір оренди 2008 року у тій редакції, яку запропонувала ця фірма.
Натомість вищі судові інстанції визнали таке рішення господарського суду м. Києва незаконним, скасували його та ухвалили нове рішення — на користь держави.
Кажуть, що вже у 2020-2021 роках питаннями протидії продовження зазначеного договору оренди (в інтересах приватної фірми) почали цікавитися певні співробітники НАБУ. А через деякий час (2023 року) ця зацікавленість матеріалізувалась у кількох кримінальних справах, розслідування яких, очевидно, цілком випадково збіглося з інтересами зазначеної приватної фірми.
Після остаточного судового вердикту у зазначеній суперечці на користь держави Мінрегіон (який на той час очолював Олексій Чернишов) із залученням фахівців, експертів та юристів галузі забезпечив повернення у державну власність залишків цілісного майнового комплексу Державної агрофірми «Квіти України» (того, що залишилися) ефективного» його використання) та земельної ділянки під нею, а також трьох сусідніх земельних ділянок загальною площею 23 га. та оціночною вартістю понад 300 мільйонів гривень. Ймовірно, саме про ці ділянки Чернишов і говорив у згаданому інтерв'ю.
У грудні 2022 року Мінрегіон провів відбір приватного інвестора для реалізації проекту реконструкції та будівництва соціального об'єкту на вул. Тираспільська, 43 у Подільському районі міста Києва. За результатами конкурентного відбору було укладено договори між балансоутримувачем цілісного майнового комплексу та користувачем земельної ділянки (ДП «Укркомунобслуговування») та приватним інвестором ТОВ «Сітігазсервіс».
Важливим з погляду державних інтересів становищем цих договорів було те, що вони передбачали передачу державі в особі Мінрегіону та зазначеного ДП житлових об'єктів площею не менше 5747 кв. м або не менше 144 квартир для осіб, які їх потребують згідно із законом. При цьому земельна ділянка та нерухомість залишалися у державній власності.
Погодьтеся: відмінність цих договорів від згаданого вище договору оренди — разюча! Якщо за попереднім договором десятирічної оренди державного цілісного майнового комплексу та земельної ділянки держава отримала нуль квартир та зазнала мільйонних збитків, то за новими договорами приватного інвестування у повернене державне майно держава мала отримати понад 140 квартир.
Чиї інтереси відстоювало міністерство?
У грудні 2022 року Мінрегіон (який до цього очолював Олексій Чернишов) було приєднано до Мінінфраструктури. Так утворили нове мега міністерство - Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, яке очолив Олександр Кубраков, отримавши ще й статус віце-прем'єр-міністра з відновлення України.
Зміна керівника Мінрегіону викликала не лише кадрові та організаційні зміни, а й, як виявилося згодом, зміни щодо державної власності. Якщо попередній міністр виступив «збирачем» міністерської землі, то його наступник, схоже, став на бік тих, хто хотів цією землею поласувати задарма.
Парадоксально, але факт: за нового міністра розпочався новий судовий процес з того ж самого предмета — за поверненою за попереднього міністра під юридичний контроль держави земельною ділянкою на вул. Тираспольська, 43 у Подільському районі міста Києва та розташованому на ньому майновому комплексу.
Але найцікавішим було не те, що цей процес розпочали, незважаючи на поставлену судом точку у вказаній суперечці, а те, як кардинально змінювалася позиція міністерства, яке очолив Кубраков.
Так, Мінінфраструктури дуже «творчим» способом, за наявності остаточного рішення Верховного суду на користь держави, примудрилося програти зазначеній приватній фірмі в суді першої інстанції новий господарський процес по відновленню договору оренди. скидалося на якийсь міжсобойчик за домовленістю із наперед визначеним результатом.
Далі Мінінфраструктури в особі його керівництва ухилялося від подання апеляції на однозначно невигідне для держави та очевидно протиправне рішення суду першої інстанції, за яким зазначена приватна фірма фактично повторно отримувала у своє розпорядження державні майновий комплекс та землю. На тих же умовах, що розпоряджалася ними протягом попередніх десяти років, — із очевидною вигодою для себе та нульовим (мінусовим) результатом для держави. Судячи з усього, керівництву Мінінфраструктури було абсолютно байдуже, що за такого розвитку подій держава втрачає понад 140 квартир за договорами (грудень 2022 року) з новим приватним інвестором («Сітігазсервіс»). Видно, для нього інші ставки були значно вагомішими.
Дійшло до юридичного парадоксу: у судових засіданнях представник Мінінфраструктури, посилаючись на «недооформлення» переходу ДП «Укркомунобслуговування» до сфери управління новоствореного міністерства (Мінінфрастуктури), не могла визначитися з позицією щодо державного майна, переданого новоствореному такому міністерству, державної власності. Така позиція представника Мінінфраструктури не могла йти врозріз із позицією керівництва Мінінфраструктури і вона однозначно була вигідна колишньому орендарю, який намагався за будь-яку ціну не випустити зі своїх рук ласий шматок державної землі.
Примітною рисою позиції керівництва Мінінфраструктури у цьому питанні було також ухилення від прямого виконання обов'язків щодо постановки на баланс майнового комплексу та земельних ділянок, що перейшли до нього у процесі реорганізації Мінрегіону, а також від проведення відповідних державних реєстрацій.
Багато ознак побічно, а то й прямо вказували на збіг інтересів очолюваного Кубраковим Мінінфраструктури та приватної агрофірми «Квіти України» щодо вирішення долі залишків цілісного майнового комплексу державної агрофірми «Квіти України» та землі, на якій він розташований.
Проте ініційовану колишнім орендарем повторну господарську справу вищими судовими інстанціями з урахуванням позиції прокуратури міста Києва вдруге було вирішено на користь держави.
