Як Україні забезпечити військовий успіх у 2024 році

Світ зразка початку 2024 року став більш крихким і вразливим насамперед унаслідок нерішучості та зволікання у прийнятті важливих для світової безпеки рішень. “Ера світу закінчилася. Ми перейшли до передвоєнного світу”. Це головна цитата з промови британського міністра оборони Гранта Шапса 16 січня.

Ймовірно, що Україна опиниться 2024-го повністю без допомоги Вашингтона. А допомога від Євросоюзу лише трохи поступатиметься рівнем допомоги з боку США та ЄС у 2022-му та 2023 році. Тобто, якщо 2022-го від США та ЄС ми отримали 32,7 мільярда доларів, 2023-го – близько 37,3 мільярда доларів, то 2024-го потенційна допомога виключно від ЄС становитиме 31 мільярд доларів.

Тому навіть за відсутності американської допомоги ситуація для України у 2024 році не здавалася б критичною. Це переводить перспективи до оформлення ешелонованої оборони та накопичення ресурсів на 2025 рік. Але у разі допомоги США потужність ЗСУ може збільшитись у рази – насамперед за рахунок паритету у боєприпасах та артилерії.

"Розумні", програмовані боєприпаси і високоточна артилерія, а також ракети можуть стати перевагами, які не тільки нівелюють велику чисельність у РФ особового складу та техніки, а й стануть передумовою перемоги. Проте все слід розглядати крізь призму саме нашої війни, яка насправді є проміжною версією між війнами минулого та майбутнього.

НОВІ ЗАСОБИ УРАЖЕННЯ І ВІЙСЬКОВА БУХГАЛТЕРІЯ

Цілком доречним був заклик екс-головнокомандувача ЗСУ генерала Валерія Залужного компенсувати військові виклики та погрози Москви і всі суміжні негативні ризики для України саме технологічними перевагами.

Стаття генерала Залужного примітна тим, що виняткову роль нових дешевих сучасних технологій сказав не вчений, не промисловець, а військовий. І річ не в тому, що потужні та дорогі ракети чи інші бойові платформи України менш важливі, а в тому, що до їх створення та масштабування Україні за нинішніх умов “дотягнутися” у рази важче. Без партнерів це буде неможливо.

До речі, колишній головком із перших днів керівництва військом найбільше уваги приділяв автоматизації управління військами та зброєю. Він є співавтором вагомої аналітичної роботи щодо перспектив роботизованих систем у ЗСУ. Залужний небезпідставно вважав, що, згідно з умовами сучасної війни, чи не основним варіантом отримання переваги є оволодіння всім арсеналом порівняно дешевих, найновіших і вкрай ефективних засобів, що швидко розвиваються. Фактично це слова про розвиток "москітної стратегії", ідеї якої ми також невпинно підтримували з вересня 2019-го, коли десяток дешевих дронів від парамілітарного угруповання потужним ударом вплинув на всю нафтопереробну галузь Саудівської Аравії.

Той “історичний епізод” з масовим використанням дешевих технологій мав і інший важливий вимір, який, напевно, досліджували в українського головкому та з якого зробили висновки. Йдеться про здатність дешевих технологій "перевантажувати" і часом перевершувати надзвичайно цінні системи. Вже в лютому 2024 року під час оборонної виставки World Defense Show в Ер-Ріяді командування Королівських ВПС Саудівської Аравії несподівано розповіло, що в 2019 році одна з їхніх батарей ЗРК Patriot за 48 секунд змогла збити шість балістичних ракет, якими їсти країни, інші чотири ракети досягли мети.

Дійсно, на перший погляд маємо дивовижний приклад відбиття масованої ракетної атаки за мізерний проміжок часу, проте цей епізод демонструє і рівень навантаження системи ППО, а також можливості навмисного їх “перевантаження” щодо дешевих балістичних ракет малого радіусу дії.

Фахівці вважають, що для перехоплення ракет єменських хуситів довелося використати щонайменше 12 ракет до системи ПРО Patriot. А це витрати на відбиття атаки вартістю десятки мільйонів доларів. Але багаті країни й надалі діятимуть таким чином – витрачатимуть величезні ресурси на випередження, щоби встановити запобіжники катастроф. І як свідчення цього саме на полях шоу зброї Саудівська Аравія замовила у Південної Кореї 10 батарей нових ракетних комплексів Cheongung 2 для поліпшення можливостей власної протиракетної та протиповітряної оборони на суму 3,2 мільярда доларів.

Можна згадати і те, що для перехоплення балістичної ракети єменських хуситів у лютому 2024-го американські військові використали нову зенітну ракету Standard Missile 6 вартістю понад 5 мільйонів доларів.

Повітряні сили ЗСУ також успішно оперували американськими протиракетними системами Patriot і навіть завдяки бездоганному збиттю російських ракет "Кинжал" зруйнували міф про непереможну чудо-зброю. Яку це викликало реакцію в Кремлі, до речі, видно з повідомлень про нечувану кількість засуджених вчених-фізиків, які причетні до створення в РФ гіперзвукової зброї.

Але слід пам'ятати, що ефективні системи ПРО надані Україні союзниками у вигляді допомоги, а вартість ракет-перехоплювачів PAC-3 комплексу Patriot може сягати 2-4 мільйонів доларів за штуку.

Вартість одного 155-міліметрового артбоєприпасу на кінець 2023 становила близько 5,5 тисяч доларів, а в лютому 2024 - 8 тисяч доларів. Це означає, що з 2021 року 155-міліметровий артилерійський боєприпас подорожчав удесятеро.

З початку випуску в серію у 2000-х кожен американський снаряд M982 Excalibur Пентагон купував за неймовірні 100-150 тисяч доларів за собівартість десь у 40 тисяч. Пізніше вартість його трохи знизилася. Але станом на листопад 2013-го збройні сили США здійснили лише 700 бойових пострілів снарядами Excalibur. Чи можлива така інтенсивність під час російсько-української війни, коли супротивник випускав іноді по 10 тисяч снарядів щодня?

Для порівняння, вартість ударного дрона – 500-600 доларів. А вартість авіаційної бомби SDB, на основі якої за допомогою ракетного двигуна від давно списаних реактивних снарядів M26 була створена наземна високоточна версія GLSDB для HIMARS, становила близько 40 тисяч доларів на момент випуску. Але і це набагато менше вартості сучасних розумних боєприпасів для артилерії.

Тому про цінні ракетні, ракетно-бомбові чи інтелектуальні артилерійські системи для ЗСУ генерал Залужний свідомо не говорив як про головний пріоритет на сьогодні.

ЯК НАМ ПЕРЕМОГТИ РОСІЮ

Для розуміння того, які засоби та інструменти можуть забезпечити нам перемогу, доречно звернутися до досвіду ще одного показового збройного протистояння, яке спалахнуло на початку 2024 року. Йдеться про військові дії, започатковані США та Великобританією за підтримки коаліції держав регіону з єменськими хуситами. Цей приклад показує, наскільки важливим є момент об'єднання зусиль.

Для знищення злочинного московського режиму таки потрібна антипутинська коаліція – група держав, які відверто проголосять (може, і не на офіційному рівні, але підтвердженням такого курсу стане принципово новий підхід до надання та спільного виробництва зброї) необхідність якщо не зміни політичного устрою в РФ , то приборкання чинного режиму зі шлейфом військових злочинів. Це необхідно для збереження безпеки на планеті.

Таке рішення може бути відверто задекларованим або бути непублічним. Головне його наслідок – надання Україні всіх видів зброї, яких вона потребує звільнення своїх територій. У тому числі, покупка необхідної зброї у третіх країн. Бо якщо хусити – навіть не країна, а воєнізоване угруповання, що діє на території Ємену та з січня 2021 року визнане США терористичною організацією, – мають величезну кількість далекобійного озброєння, то хіба це не ганьба всьому світу, та й самій Україні?

По довжині "ракетної руки" це угруповання перевершує Україну майже на порядок! Згадаймо лише те, що крім балістичних ракет Ghadr-F дальністю дії 2000 км, хусіти мають значну кількість іранських клонів. Наприклад, версію іранської Rezvan з дальністю поразки 1400 км, твердопаливну ракету Khaybar Shekan дальністю дії 1450 км як розвиток іранської Fateh-110, а також іранські Zolfaqar дальністю дії до 700 км. Крім балістичних ракет, у їхньому арсеналі також є крилаті ракети лінійки Quds, які визначають версіями іранських Soumar – Quds-3 та Quds-4 мають дальність 2000 км. А також в арсеналі хуситів ще й відомий українцям Shahed-136 із дальністю дії 2500 км.

Звичайно, Україна існує не відірвано від світу, і справедливий перелік означених викликів – від зменшення військової підтримки від ключових союзників до масштабування конфліктів та воєн в інших регіонах світу. Україна має додатковий виклик – непорівнянні людські ресурси у ворожої Росії. Та й нездатність Заходу облаштувати систему технологічного стримування Росії. І екс-глава все-таки має рацію, коли каже, що дизайн та філософія війни змінилися. Тобто традиційні та зрозумілі цілі, такі як досягнення абсолютної переваги у повітрі, повинні забезпечуватись сучасними засобами.

Надзвичайна інтенсивність війни та попередня неготовність України до неї – тобто відсутність тривалої підготовки до неї – не дозволяють розраховувати на великий арсенал сучасних засобів для війни нового покоління та змушують компенсувати цей божевільний дефіцит нашвидкуруч, іноді й кустарним шляхом виготовленими засобами. Війна все більше стає комбінованою в застосуванні озброєнь, і цей симбіоз використання нової високотехнологічної, дорогої і порівняно дешевої зброї, що швидко масштабується, відповідно, вибірково і масово, поглиблюється з інтенсивністю самої війни.

Навіть модифікована, застаріла зброя з елементами сучасних рішень – легкі бомби малого діаметра GLSDB, які Сили оборони отримали в лютому 2024 року, – яскравий приклад цього симбіозу. Не кажучи вже про “надзвичайну вибірковість” використання таких боєприпасів, адже перша партія – це лише 24 бомби GLSDB, або лише чотири високоточні залпи.

Навіть обіцяні 750 тисяч боєприпасів не здатні повернути хід війни. Щоб трансформувати її у війну нового покоління, потрібно було б, щоб півсвіту працювало тільки на війну, постачаючи всі типи ракет та бомб, а вже в другу чергу – арт-або танкові боєприпаси. Такими є реалії. І цілком розуміючи недоліки в точності та дальності своїх коштів, Росія нав'язує тиск кількістю.

Тим часом неабияка винахідливість і кмітливість на полі бою допомагає Силам оборони України гідно протидіяти тиску противника, що зростає. Українські військові першими почали говорити про можливість часткової компенсації дефіциту артилерійських боєприпасів сучасними, досить дешевими і цілком ефективними дронами, які здатні точно посилати дешевші боєприпаси в окопи та бліндажі противника, руйнувати і виводити з ладу його цінну техніку.

ЯК ЗАБЕЗПЕЧИТИ ВІЙСЬКОВИЙ УСПІХ У 2024 РОКУ

Які все ж таки перспективи 2024-го і, можливо, 2025 року? Стратегічна помилка адміністрації Байдена у 2023 році у вигляді надто стриманої підтримки України та орієнтиру на виживання атакованої країни, а не на перемогу відданої західним цінностям нації в центрі Європи, вже призвела як до різкого загострення риторики Кремля щодо НАТО, так і до нових вітрів. ” у регіоні Південно-Східної Азії.

На початок 2024 року Кремль збудував небезпечну і, головне, дієву коаліцію. Тоді як Захід, навпаки, досі не оформив її. За подіями січня-лютого 2024 можна говорити про тимчасову втрату американського лідерства в НАТО. На тлі жахливої ​​для Києва стриманості США та ланцюгової реакції – інших партнерів Україна вдруге, після осені 2022 року та літа-осені 2023 року, втратила вікно можливостей і на початку 2024-го повернулася на позиції кінця 2022 року. Але з найгіршими перспективами у вигляді зменшення людського потенціалу, виснаженої армії та не до кінця вирішеної проблеми мобілізації.

Незважаючи на ризики, звільнення головнокомандувача ЗСУ генерала Залужного таки відбулося. Незамінних людей, звісно, ​​немає. Спеціалісти мають цілком обґрунтовані надії, що новий головком генерал-полковник Олександр Сирський здатний нести “важкий камінь” і тримати удари противника. Він довів свій особистий потенціал і під час оборони Києва, і під час контрнаступної операції на Харківщині у 2022 році. Але оскільки в такій ротації не було потреби, українське суспільство сприйняло її як прояв слабкості президента Володимира Зеленського.

Для України стало вітально необхідним зосередитися на подоланні складного 2024 року, ймовірно, без допомоги США та накопиченні бойових можливостей для цілеспрямованих атак противника. Повна ізоляція окупованого Криму від логістики, повне знищення Чорноморського флоту РФ та потужна поразка оборонної промисловості та суміжної інфраструктури, наприклад, нафтопереробних заводів та об'єктів електроенергетики на європейській частині РФ, стали найбільш вагомими завданнями 2024-го, а можливо, і 2025 року.

Позитивне рішення Конгресу США щодо підтримки України призведе до того, що американська допомога “наздоганятиме” європейську. Це, безперечно, різко збільшило б можливості Сил оборони щодо успішної позиційної війни. А у разі отримання хоча б 400-700 балістичних та крилатих ракет відповідної дальності ЗСУ могли б вирішити зазначені завдання.

Реалізація цих завдань на тлі належної підготовки глибоко ешелонованої оборони з потужними фортифікаційними спорудами та мінно-інженерним обладнанням для вдалої реалізації оборонної операції по всьому наявному та ймовірному фронту має забезпечити стійкість нації та час для перегрупування у вирішенні ключових внутрішніх завдань.

Лютий уже дав свої вагомі уроки – їх треба швидко та ретельно засвоїти. Втрата Авдіївки – це свідчення, що тактичний успіх ворога є не просто зростанням небезпеки, а й ризиком його трансформацій до оперативного масштабу. Цього не сталося тому, що у Кремля так само бракувало резервів. Звісно, ​​відхід із Авдіївки не катастрофа, а наслідки низки взаємопов'язаних проблем – домінування противника у повітрі, дефіциту боєприпасів, виснаження військ. Лише 110-та бригада захищала місто майже два роки без ротації.

Але є й такі проблеми, які намагалися не говорити. А саме відсутність достатньої кількості підготовлених резервів і відсутність підготовленого рубежу позаду військ, що стояли в обороні. Перше є наслідком мобілізаційної проблеми, яка триває з 2022 року, а друга – дивне повторення того, що було у Бахмуті. Обидві проблеми належать до невиконаного домашнього завдання України.

Тому саме ці завдання накопичилися та створили ємний перелік на 2024 рік, можливо, частково і на 2025 рік. Тому що ситуація, в умовах відсутності американської допомоги, може мати такий вигляд: перегрупуватися, знайти резерви для потужної стратегічної оборонної операції. На ходу, із залученням громадянського сектору та його будівельних компаній слід оперативно вдосконалити оборону по всьому ймовірному фронту, включаючи північний та північно-східний кордон.

Активізація роботи уряду потрібна не лише для підготовки ешелонованої оборони, а й для організації максимального фізичного захисту підприємств ОПК. Це можливо із застосуванням заліза та бетону, фактичним закопуванням виробництв під землю, формуванням низки дублюючих виробництв, розкиданих по всій території країни.

Сама успішна оборонна операція потрібна для формування та ретельної підготовки додаткових резервів – як власними силами, так і за сприяння країн Альянсу. А ще цей час є важливим для масштабного розгортання свого ОПК та забезпечення можливостей розгортання ОПК європейських країн НАТО. Саме рік потрібен Європі та Україні створення умов для переваги у виробництвах РФ. А ще цей рік можна використовувати для тотального контролю за реекспортом – на рівні компаній. Якщо тільки такі компанії, як Intel і Siemens, унеможливлять реекспорт мікроелектроніки, в РФ станеться дивовижне падіння виробництва ракет і літаків.

План на поточний рік та ефективна зброя на передньому краї – два головні завдання, які озвучив президент Зеленський під час повідомлення про заміну головнокомандувача ЗСУ на початку лютого. Верховний головнокомандувач згадав про "надмірну" чисельність у штабах, необхідність підвищення якості навчання, щоб тільки підготовлені солдати потрапляли на лінію зіткнення. Що, напевно, передбачає розширення мережі навчальних центрів, ймовірно, з акцентом на підготовку операторів високотехнологічної зброї, зокрема, різних типів безпілотних платформ, засобів РЕБ, РЛС та розвідки, артилерії.

Це також випливає із вимоги Верховного головнокомандувача забезпечити “технологічність дій” на фронті та інший підхід до управління фронтом. Але головним маркером 2024 року залишалося питання ключового акценту – підготовки оборони чи наступу. Тому що лояльність нового главку щодо політичного втручання у військову справу може збільшити ризики для суспільства – бажання за будь-яку ціну досягти певних військових цілей на полі бою.

Отже, використати власні науково-промислові резерви та можливості військово-технічного співробітництва з країнами НАТО, наростити оборонний потенціал і дати Європі вийти на масштабні, оновлені можливості ОПК – це може забезпечити підготовку до звільнення України від путінської нечисті. До того ж, якщо забезпечити технологічний відрив від ворожої Росії, це здатне стати запобіжником від неминучого реваншизму московських режимів у майбутньому.

Війна несподівано відкрила шлюзи не лише політичної підтримки та отримання військово-технічної допомоги, а й шлях отримання нових оборонних технологій для створення сучасної зброї. Такий рівень ВТС матиме подвійне значення: окрім безпосереднього отримання нової зброї, зростатиме і технологічний відрив від супротивника, а це можна вважати ще одним додатковим видом гарантій.

Виняткова цінність технологічних переваг над супротивником полягає у збереженні людського потенціалу – для України це найважливіше і сьогодні, і в майбутньому. Україна не може дозволити собі витрачати людський ресурс за радянським, “жуківським” принципом, і тому потрібно максимально прибрати людей з поля бою, перенести навантаження на технології. Щоб в обороні ворога зустрічали передусім роботи, а наступальну атаку також першими йшли запрограмовані машини.

У боротьбі з ворогом, людський ресурс якого непорівнянний і залишається фактично необмеженим – особливо в умовах деградації російського суспільства, – єдиним шляхом до перемоги залишаються два види тактики: високоточні поразки на великих відстанях та кинджальні рейдові атаки добре підготовлених підрозділів. Фактично, все військо Української держави стає в таких умовах армією спецназівців. Але обидві козирні опції передбачають саме технологічні переваги – у розвідці, автоматизації управління, зв'язку, точності та дальності засобів ураження.

Час шукати нешаблонні рішення, поєднуватися з відмовою від власного егоїзму. Скажімо, з початком боєприпасного голоду маленька та смілива Чехія подала показовий приклад. А саме, знайшла півмільйона снарядів калібру 155 мм та ще 300 тис. снарядів калібру 122 мм, які можна купити приблизно за 2 мільярди доларів за межами ЄС. Коли через конфлікт власних інтересів Франція заблокувала рішення (Париж планував насамперед завантажити свою компанію Nexter, яка є потужним виробником боєприпасів, але не може зробити це миттєво), Канада висловила готовність зробити внесок на закупівлю та доставку.

Так само слід діяти і з ракетами та літаками. Якщо через деструктивну позицію Трампа американський Конгрес заблокує передачу ракет ATACMS, цілком можливо не тільки купити їх у інших експлуатантів, а й взагалі зосередитися на закупівлі нових ОТРК в інших країнах. Наприклад, закупити балістичні ракети оперативно-тактичного рівня Tayfun дальністю дії 560 км у Туреччини.

Або умовити Індію, яка все більше відмежовується від РФ, продати для України свої ОТК Pralay дальністю дії 500 км. Скажімо, натомість за просування індійських інтересів на ринку Аргентини – з літаками Tejas, що конкурують там із китайськими Chengdu JF-17 та уживаними американськими F-16 з ВПС Данії. Що стосується літаків, то разом із бажаними F-16 від Нідерландів, Норвегії та Данії ЗС ЗСУ могли б націлитись і на шведський JAS 39 Gripen – зі здобуттям повного членства в НАТО Швеція буде зацікавлена ​​у такому підході. А в компанії Saab навіть запевнили, що у разі погодження рішення зі шведським урядом відправлення літака в Україну було б досить швидким процесом.

Загалом йдеться про те, що погляди та активність у європейській частині НАТО відчутно трансформувалися: переважна більшість партнерів – з Україною та готові до безпрецедентних кроків. Для Києва надзвичайно важливою стає швидкість прийняття рішень та негайне приведення їх у дію. Ці рішення часто за дужками саме військової, суто фронтової ситуації вони охоплюють все українське та європейське суспільство. 2024 - це час діяти сьогодні і зараз.