Європа стикається з загрозою втрати демократії через “демократичні” методи та розквіт популізму

Ідеології крайньої правої спрямованості стають ширшими на Заході, але Україна готова дати відсіч цій тенденції.

Скандальний угорський прем'єр Віктор Орбан в черговий раз відзначився цинічною заявою про Україну , дорікнувши країнам НАТО у “стратегічно помилковому” рішенні допомагати Києву після відкритого російського вторгнення, оскільки, на його думку, росіяни не програють, а зміни влади в Кремлі не буде. Напередодні його ідейний однодумець прем'єр Словаччини Роберт Фіцо назвав російську агресію проти України “замороженим конфліктом”, наполягаючи на “переговорах” між Києвом та Москвою. Європейські прихильники "компромісів" із кремлівським диктатором Володимиром Путіним явно пожвавилися на тлі несподіваної перемоги вкрай правих сил на парламентських виборах у Нідерландах, а також передбачаючи зростання популярності правих у ключових державах ЄС – Німеччині та Франції. Антиєвропейські та вкрай праві настрої, як визнають західні аналітики , на жаль, стають мейнстримом, що несе певні ризики для України. Чому праві, антиліберальні цінності стали такими актуальними для жителів Заходу і якою може бути найоптимальніша відповідь України на таку загрозу, читайте в авторській колонці “Апострофу” політичного психолога Світлани Чуніхіної.

Бенефіціарами демократії та вільних виборів у світі все частіше стають сили, які мало поважають і демократію, і свободу. На парламентських виборах у Нідерландах лідером за кількістю отриманих голосів став Герт Вілдерс та його та Партія свободи (яка іронія!) – вкрай права політична сила, яка виступає за вихід країни з ЄС та очищення її від мігрантів-мусульман. Угорський прем'єр-міністр Віктор Орбан зустрів цю новину захопленим твітом про те, що з Нідерландів повіяло “вітер змін”. Орбан, який займає свою посаду загалом 17 років, радіє “змінам” недарма: з Вілдерсом вони однодумці принаймні у двох питаннях – євроскептицизмі та лояльності до путінської Росії.

У Словаччині новим (старим) прем'єр-міністром за результатами вересневих виборів став Роберт Фіцо, лідер партії "Напрямок - соціальна демократія" (демократія!). Ще один друг Путіна у Європі.

Роком раніше у Франції права партія Марін Ле Пен змогла збільшити кількість своїх мандатів у парламенті в 10 разів.

На 2025 рік заплановано вибори до німецького Бундестагу. І там маячить успіх украй правих – “Альтернатива для Німеччини” впевнено набирає політичної ваги. Число противників військової та політичної підтримки України у війні проти російської агресії біля керма європейських держав зростає.

Усі ці партії та всіх цих політиків, окрім антиукраїнських настроїв, об'єднує спільне бажання “випилятись” з відкритої Європи. Та й із відкритого світу, за великим рахунком, також. Їхня мета – якщо не автаркія, то щось близьке до цього. Повернення товариств до автентичного минулого, без мігрантів-мусульман та відрахувань на підтримку євробюрократії. І їхні виборці з цим здебільшого згодні.

Чогось схожого хоче для США Дональд Трамп, а разом із ним того ж хочуть, за даними останніх вимірів, 47% американців. Відгородитись стіною від мігрантів. Порвати із євроатлантичними зобов'язаннями. Повернути Америку до коріння. І шанси на те, що він знову стане президентом, є великими.

І ось ще одна політична сенсація недавнього часу – президентом Аргентини став колишній телеведучий та бізнесмен Хав'єр Мілей. На перший погляд він мало схожий на перелічених вище діячів. Хоче замінити національну валюту на долар, не любить Путіна та інших лідерів невільного світу, а свободу, навпаки, цінує понад усе. Але якщо копнути глибше, то можна побачити у його політичному тріумфі та в успіхах європейських популістів загальні причини – він також, як і вони, виграв вибори на хвилі народного протесту проти похилого істеблішменту.

І, здається, це є нерв нинішнього моменту. Сучасна політика (і політики) близька до морального банкрутства. Щорічні виміри громадської думки, які проводить EdelmanTrustBarometer у 27 країнах, показують, що люди дедалі менше довіряють інститутам. Не лише уряду, а й ЗМІ та громадським організаціям. Один виняток – бізнес. Бізнесу люди довіряють скрізь, але навіть не проблема. Проблема – у драматичному розриві в рівні довіри між багатими та бідними. З погляду перших, світ улаштований досить надійний, і інститути працюють справно. Для других це далеко не так, а інститути тільки й здатні, що на бездіяльність чи зраду.

Або ще що. За даними проекту WorldInequalityLab, за останні 200 років розрив між багатими та бідними у світі помітно збільшився. У 1820 році 50% найбіднішого населення планети розпоряджалися 14% глобальних доходів, а до 2020 їх частка світового пирога скоротилася до 7%. У ці 200 років умістилися дві французькі революції, одна жовтнева соціалістична, дві світові війни, незліченна кількість війн і менших революцій. Незважаючи на всі зусилля, битви та експерименти світова політична система не стала генерувати більше справедливості та безпеки. Наївно вважати, що Трамп, Фіцо, Орбан, Вілдерс чи навіть Мілей зможуть щось радикально змінити для своїх громадян. Але громадяни дуже хочуть, щоб хоч хтось нарешті зміг.

Крім руху тектонічних плит світової політичної історії, країни тиснуть їх власні виклики. Що стосується Аргентини — це глибока економічна криза. Що стосується США – політичний розкол і, можливо, вичерпаність двопартійної системи. У разі Угорщини та Словаччини – неопрацьоване соціалістичне минуле. Популізм – антологія простих політичних рецептів – є найочевиднішою, хоч і помилковою, відповіддю на складні політичні та економічні обставини.

Крім старих-нових обставин є ще й особисті стосунки популістських і вкрай правих лідерів із Путіним (Мілей, нагадаю, щасливий виняток із цієї скорботної закономірності). Ці політики говорять різними мовами, але по-справжньому люблять лише одну – мову сили. Сила їх заворожує, корумпує морально та, чого гріха таїти, фінансово. Їхнє бажання неодмінно стати на бік сильного визначає їхню позицію і в російсько-українській війні. І що це все означає для нас в Україні? Як ставитися до цього параду поціновувачів путінської політики в Європі? Та ніяк. Тому що єдина перемога, яка стосується нас, це перемога у війні.