На столичному Печерську сьомий рік триває резонансний конфлікт за цінні церковні землі: причини та перебіг процесу
У столичному центрі на Печерську сьомий рік триває гучний конфлікт за цінні церковні землі. Колишній пастор Володимир Кунець звинувачує чинне правління Релігійної організації «Благодійне місіонерське товариство «Слово життя» у несанкціонованому знесенні аварійних споруд, що перебувають у власності товариства.
Натомість інша сторона конфлікту стверджує: пан Кунець не має жодного юридичного відношення до об'єкта, більше був відлучений від релігійної організації через зловживання церковними фінансами та майном, а також за публічні провокації проти Всеукраїнського Союзу церков євангельських християн-баптистів.
Отже, в чому полягають причини скандалу, який нині триває як у публічній, так і в судовій площині? Кому справді належить церковне майно та земля вартістю десятки тисяч доларів у престижному Печерському районі Києва?
СтопКор ретельно вивчив матеріали справи, які є у відкритому доступі, та поспілкувався з усіма конфліктуючими сторонами, аби розібратися у ситуації.
Отже, ретроспектива
Земля та майно, що стали «яблуком розбрату» між «командою» колишнього пастора та чинним правлінням релігійної організації, розташованої на вул. Ломаківська, 64 (колишня Мічуріна, 64). Це місцевість у самому серці Києва, неподалік музейного комплексу «Батьківщина-мати», з якої відкриваються гарні краєвиди на Дніпро і яку кияни прозвали «Царським селом».
Поруч із цією адресою знаходиться прикраса столиці, монументальна церковна споруда євангельських християн-баптистів, яка пов'язується в народі з найвідомішим його парафіяном Олександром Турчиновим. На її будівництво з 1992 по 2013 рік жертвували власні кошти баптисти з усієї країни, політики та бізнесмени, а також парафіяни релігійної організації «БМТ «Слово життя», яку тоді очолював Володимир Кунець.
До 2009 року Кунець безпосередньо очолював будівництво, яке разом із пожертвуваннями довірили йому парафіяни. Використовуючи репутацію пастора-християнина та беззаперечну довіру баптистів, Володимир Кунець нікому не звітував. Але час розставив усе своє місце: кошти виділялися, а будівництво так і не рухалося з місця. Виснажені обіцянками та відсутністю будь-якого результату віруючі значно скоротили пожертвування на будівництво та запропонували залучити сертифіковану будівельну компанію.
Більше того, Іван Куровський, будівельник і меценат, був готовий завершити будівництво храму як благодійність. Але, ймовірно, передбачаючи втрату контролю за коштами Володимир Кунець оголосив пастві, що за проект будівництва від Куровського «ми не молилися, а молилися про те, що є». Іншими словами, категорично відмовив залучати професійних будівельників до виконання робіт, зокрема, і на благодійних засадах.
Але довіра баптистів до Кунця була підірвана, тому парафіяни принципово відмовилися безконтрольно фінансувати будівництво. Кунець усвідомив, що втратив довіру віруючих, а з ним і подальше фінансування храму. Тоді він звернувся до керівництва євангельських християн-баптистів з ініціативою передати довгобуд у власність Союзу для завершення будівництва та покриття величезних боргів.
ВРЦ ЄХБ не відразу погодилася на таку пропозицію з огляду на колосальний обсяг фінансів, необхідних для завершення храмового комплексу. Але необхідність добудувати храм, який стане серцем для християн-баптистів у столиці, мотивувала ВРЦ ЄХБ підтримати цю ініціативу. 2014 року релігійна громада на чолі з Володимиром Яковичем Кунцем добровільно передає недобудову Союзу ЄХБ.
Сам Володимир Якович залишився на території поряд із храмом, саме на Ломаківській, 64. І з того моменту ВРЦ ЄХБ направив усі зусилля на добудову храму, який нарешті відбувся у 2018 р.. Але у 2017 році, напередодні введення в експлуатацію Храму Миру Любові та Єдності Християн Кунець вирішив забрати вже майже добудовану церкву тому. Звісно, керівництво ВРЦ ЄХБ на його пропозицію не погодилося. З того часу і стався «розкол» між Кунцем та Союзом ЄХБ.
Як розвивався конфлікт?
Як зазначалося, Кунець після передачі недобудови осів зовсім поруч із храмом у будівлі, яка належала релігійній громаді «Слово життя» і продовжувала збирати гроші з віруючих.
Претендуючи на те, щоб забрати у Всеукраїнської спілки церков ЄХБ храмовий комплекс, Кунець починає атакувати листами правоохоронні органи та навіть офіс президента. У його зверненнях йдеться про нібито рейдерське захоплення храму та силовий тиск на нього, за яким, на його думку, стоїть керівництво ЄХБ разом із відомим українським політиком-баптистом Олександром Турчиновим. Кунець сподівався, що залучаючи прізвище опозиціонера, змусить владу втрутитися у цю справу, порушуючи закон.
Це не подіяло. Тоді Кунець починає принижувати і шельмувати керівництво ЄХБ через медіа, розраховуючи, що баптисти, які звикли вирішувати всі мирно, щоб уникнути скандалу, повернуть йому храмовий комплекс. Але керівництво ЄХБ через суди відстояло свою позицію і за негідну поведінку та фінансові зловживання позбавило Кунця пасторського сану та відлучило від церкви.
Після цього рішення релігійна організація "Слово життя" на загальних зборах знімає Кунца з посади керівника організації, обравши своїм керівником Петра Ільїна.
Нове керівництво релігійної організації не тільки так і не отримало від Кунца фінансового звіту, а й з'ясувало, що він пограбував релігійну громаду. Так, землю, розташовану поруч із храмом і майно, що належить громаді, Кунець переоформив на сина, дочку та онука.
Після багаторічних судових засідань релігійна громада змогла правовим способом повернути викрадену землю та майно.
Кунець не визнав судові рішення та продовжив боротьбу за присвоєння землі та майна.
До численних інстанцій та засобів масової інформації продовжують надходити листи від його імені про рейдерство, демонтаж незаконно збудованих споруд та порушення прав віруючих.
Щоб не розповідати у цих зверненнях та листах про те, що земля та майно були вкрадені у релігійної громади, він обрав на роль рейдера баптиста-бізнесмена Олександра Дубового, який свого часу багато зробив для будівництва Храму та живе поряд із зоною конфлікту. Тому що «жорстокий рейдер-бізнесмен відбирає останнє у скромного пастора та його сім'ї» — має досить правдоподібний вигляд і викликає співчуття.
У свою чергу чинний президент БМТ РВ «Слово Життя» Петро Ільїн озвучує версію подій, яка спростовує всі звинувачення з боку Кунця.
Він посилається на вердикт суду, згідно з яким у колишнього пастора немає жодних легітимних підстав претендувати на майно на вул. Ломаковській, 64 та рішення церковних зборів про звільнення Кунця через фінансові махінації.
«Шахрайство Кунца було викрито ще 2020 року віруючими церкви. Майно, що по праву належало БМТ «РВ «Слово життя», було присвоєно Кунцем та його родиною. У судовому порядку встановлено, що Кунець та його сім'я до БМТ «РВ «Слово життя», а також до майна нашої організації не мають відношення. Але, мабуть, Кунцу буквально на закони України байдуже. Мало того, що він із сім'єю розробив незаконну схему щодо присвоєння нерухомості релігійній організації, так він ще й саботує рішення суду, провокуючи парафіян», – розповідає Ільїн.
Керівник релігійної організації також свідчить про зловживання гуманітарною допомогою з наданої церкви.
«Безладний стан на території «Слово життя», до якого привів Кунець своєю недбалістю та байдужістю, вразив усіх. і проводити християнські служіння у мирі та спокої», – наголосив він.
У Володимира Кунца немає правових доказів своєї позиції, крім емоцій та образ. Один із головних його аргументів – це підтримка відомого церковного діяча Григорія Коменданта.
Є навіть інформація, що Кунець із Комендантом за допомогою адмінресурсу хотіли створити окремий релігійний Союз, розколивши ВСЕХБ. Але у владних коридорах цим проектом не зацікавились.
Нам стало цікаво хто такий Григорій Комендант і чим він відомий.
Григорій Комендант – голова Біблійного товариства, до здобуття Україною незалежності очолював Союз ЄХБ всього Радянського Союзу. Закінчив Московські заочні біблійні курси – єдиний заклад протестантів СРСР. У 1994-2006 роках очолював Всеукраїнський Союз Об'єднань Євангельських Християн-Баптистів. У 2001-2003 роках був президентом Європейської Баптистської Федерації, а у червні 2007 року обраний президентом Українського біблійного товариства (УБТ). Григорій Іванович завжди підтримував тих, хто був при владі, залишаючись на керівних посадах.
Як стверджують джерела, за радянських часів він нібито був завербований КДБ (правонаступницею цієї організації пізніше стала російська ФСБ) і як агент навіть мав позивний «Швидкий».
Ми також звернулися до самого Григорія Коменданта за коментарем з цієї історії. Він підтвердив, що справді підтримував Володимира Кунца під час будівництва церкви і навіть особисто у ній працював. Водночас Григорій заперечує, що його завербували КДБ.
«Мене не завербували. Вони вербували, хотіли. Але в мене були зустрічі з їхнім головним і сказав, що я в жодному разі не можу співпрацювати. Ні тут, ні в Москві, коли я працював там. Так, підходили, дуже хотіли, доглядали мене, але щодо співпраці – абсолютно такого не було», – заявив він.
Комендант також стверджує, що поки що не підтримує прямі зв'язки з країною-агресором, хоч і має певну опосередковану підтримку від тамтешніх єдиновірців.
Я не можу зараз підтримувати зв'язки, бо росія і, на жаль, наше братство там не зовсім посідають провідні позиції. Тому я жодних зв'язків не підтримую. Я підтримую відносини із Європою, Азією. Я був президентом організації у Євразії, куди всі країни входять. Я був віце-президентом Всесвітньої спілки баптистів. Там маю підтримку з росії. Безпосередньо – жодної», – коментує він.
Журналісти все ж таки глибше зацікавилися персоною Григорія Коменданта, і незабаром знайдуть відповідь, чи справді за часів гоніння на християн у СРСР він зіграв свою роль в управлінні каральними процесами. Іншими словами, є інформація, що саме Григорій Комендант давав вказівки та підказки КДБ, кого із неугодних християн відправити за ґрати.
Фінальна точка в цьому протистоянні, об'єктивно розглянувши всі факти, поставила Феміда. А ми, у свою чергу, не можемо судити, хто і як проживає своє життя – гідно чи ні. Але рано чи пізно для всіх приходить час пожинати плоди своїх дій та відповідати за вчинки.
