Нещодавно українське суспільство, яке, начебто, вже давно звикло до кадрової чехарди у вищих ешелонах влади, було здивовано.
9 травня 2024 року під приводом реформування очолюваного ним міністерства було звільнено одного з керівників уряду, до діяльності якого з боку глави держави та парламенту публічно не пред'являлося жодних претензій. Більше того, у політикумі йому наполегливо пророкували прем'єрську посаду.
І раптом – звільнення без пояснення причин та всупереч власному бажанню.
Йдеться про віце-прем'єр-міністра з відновлення України – міністра розвитку громад, територій та інфраструктури України Олександра Кубракова.
Звільнений із посади чиновник заявив, що це рішення з ним ніхто напередодні не обговорював, ані керівництво фракції, ані глава уряду. Нібито це обговорення з керівництвом фракції чи прем'єром мало якесь значення – вони як і парламент, так і прем'єр лише формалізували рішення, прийняте в Офісі президента.
Олександр Кубраков за кілька років зробив карколомну кар'єру. У 2019 році, у 37-річному віці пройшов до парламенту за списком “Слуги народу” за № 30. А вже за кілька місяців він – маркетолог за спеціальністю – став головою Державного агентства автомобільних доріг України – ключовою структурою у президентському проекті “Велике будівництво” . Йому довіряють мільярдні бюджетні потоки (тільки за 2020 через Укравтодор пройшло 120 млрд грн).
За півтора року він збільшує свій вплив на економічний блок держави, а отже, і на політичному Олімпі – його призначають міністром інфраструктури. Наприкінці 2022 року його ресурсно-владні можливості потроюються – він стає керівником по суті двох міністерств (об'єднаних у міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури) та наділяється статусом віце-прем'єр-міністра з відновлення України.
Об'єднання “під нього” двох таких ресурсомістких міністерств та ще й з підвищенням статусу до віце-прем'єра могли свідчити про одну – безмежну довіру з боку керівництва держави та особисто з боку президента Зеленського. Наступною владною сходинкою мала стати прем'єрська посада, про що 2023 року почали активно говорити в політикумі.
Але щось пішло не так. І прибічники Кубракова, та її опоненти однозначно сходяться у цьому, що це “негаразд” зовсім пов'язані з необхідністю поділу очолюваного ним міністерства. "Реформування" міністерства було не причиною, а технологічним способом його звільнення.
Очевидно, що звільнення Кубракова стало наслідком кардинальної зміни щодо нього з боку керівництва держави. Але що ж визначило таку зміну?
Прозахідний реформатор?
Примітно те, що звільнення Кубракова відбулося у день приїзду профільного міністра Німеччини Свеньї Шульце до Києва, де у них, зокрема, було заплановано зустріч, присвячену підготовці щорічної Конференції з питань відновлення України 11-12 червня у Берліні. Пізніше на цю конференцію прем'єр-міністр Шмигаль не пустить голову Державного агентства відновлення та інфраструктурних проектів Мустафу Найєму.
По суті – це було символічно та показово. Коментуючи такий “сюрприз” від української влади, німецький міністр зауважила, що звільнення Кубракова, з яким вони разом просували багато проектів, “особисто для неї дуже сумне”. Вона додала, що він був відданий боротьбі з корупцією і досяг значних успіхів у цій сфері.
Фактично пані міністр висловила спільну позицію західних партнерів щодо цього звільнення. Адже в день звільнення Кубракова багато послів західних держав на своїх сторінках у соцмережах синхронно опублікували спільні з ним фотографії, що мало символізувати його підтримку.
А штатні вітчизняні антикорупціонери одностайно оцінили це звільнення як "зрив співпраці із західними партнерами". Такого скоординованого дипломатичного та антикорупційного заступництва не спостерігалося навіть при звільненні Валерія Залужного, з яким деякі західні ЗМІ поспішили в один ряд поставити Кубракова.
Потужна підтримка Кубракова напередодні і відразу після звільнення (на медійному рівні триває досі) викликає подив, враховуючи те, що українському суспільству не було відомо про якісь особливі реформи Кубракова-чиновника. Чимось особливо проривним він не відзначився на жодній з високих посад, які, починаючи з 2019 року, падали на нього як із рогу достатку. Та й сам екс-віце-прем'єр не знайшов вказати щось особливо-реформаторське у своєму фейсбучному повідомленні в день звільнення, зробивши лише якийсь “реверанс” у бік глави держави. Він зазначив, що “за підтримки Президента України Володимира Зеленського нам вдалося запустити низку важливих для держави ініціатив та проектів”.
Заступництво громадських антикорупціонерів є дивним ще й з огляду на те, що зовсім недавно їхня оцінка діяльності та ролі Кубракова у розподілі фінансових потоків була кардинально іншою.
Досить згадати позицію журналіста та засновника проекту “Наші гроші” Юрія Ніколова (висловлену з урахуванням діяльності Кубракова на чолі “Украавтодору”), який у 2021 році у зв'язку із призначенням Кубракова міністром інфраструктури констатував, що:
- "тепер усе буде під офісом президента Зеленського з урахуванням усіх пропорцій у формулі розподілу маржі";
- “немає жодних сумнівів у тому, що Кубраков відтворюватиме моделі, що дозволили йому втриматися в Укравтодорі при зміні влади рік тому” (йшлося про “закопування понад 100 мільярдів гривень у “Велике будівництво”);
- "будь-які багатосторонні відносини в окремих галузях будуть зведені до умовного картелю, коли невелике угруповання отримує ринкову владу над певним сектором економіки, а потім шляхом поїдання найслабших членів перетворюється на колективну монополію";
- “на захист комерційної таємниці набряклих потоків будуть кинуті всі доступні “ширми-вітрини” (із запровадженням двоходівки, яку вигадали в Укравтодорі, “українським платникам податків доведеться оплачувати це свято подвійної маржі”);
- “Все буде тільки для своїх… Все в картель, все до офісу президента. Тепер уже у масштабах усього інфраструктурного міністерства”.
Що ж зумовило таку різку зміну позиції громадських антикорупціонерів: хіба що всі фінансові потоки перестали бути під Офісом президента; чи змінилися пропорції у формулі розподілу маржі; чи перестали “закопувати” мільярди у дороги та відновлення; може, "умовний картель", що мав ринкову владу над цією галуззю економіки, пішов з ринку?
Мабуть, що ні. І справи того ж НАБУ, що стосуються “Великого будівництва” у сенсі “великого злодійства” – підтвердження цього. Скандал із витоком інформації з НАБУ щодо розслідування однієї з таких справ ще більше стверджує на думці, що принципово у цій сфері економіки нічого не змінилося.
Дивним заступництво за Кубракова з боку не лише громадських антикорупціонерів, а й західних партнерів є також через те, що суспільству він добре запам'ятався безпосередньою причетністю до скандальної містобудівної реформи (разом із головою партії “Слуга народу” та головою парламентського комітету з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Оленою Шуляк).
Йдеться про проштовхування ними сумнозвісного законопроекту № 5655, в якому експерти, громадські активісти та західні партнери побачили великі корупційні ризики на спроби створити умовний будівельний картель, який контролював би будівельний бізнес у рамках усієї країни (знову “картель”, на який Юрій Ніколов вказував у діяльності “Укравтодору” та Мінінфраструктури). Експерти прямо вказували на те, що закладені в цьому проекті норми створять суттєві ризики у процесах відновлення України (хоч як це парадоксально, але саме Кубраков був головним в Уряді з питань відновлення України).
Тоді до нардепів із вимогою не підтримувати цей проект зверталися громадські організації та ЗМІ, зокрема, “Рух Чесно”, Центр протидії корупції, DЕJURE, Автомайдан, “Наші гроші”, “Дзеркало тижня”, “Головком”, Асоціація міст України з підписами 40 керівників населених пунктів країни тощо.
А коли нардепи не прислухалися до суспільства та Заходу та ухвалили цей закон, звернення пішли до президента – не підписувати його. Дійшло до того, що Єврокомісія у своєму звіті про умови вступу України до ЄС чітко зафіксувала неможливість підписання президентом закону № 5655 про містобудівну реформу із вираженими корупційними ризиками.
Президент не ризикнув йти в лобову на західних партнерів і влада обрала інший шлях: провести цю скандальну реформу через урядову постанову, яку експерти одразу ж назвали клоном проекту № 5655. Ідеологом та розробником цієї ухвали виступило Мінінфраструктури під керівництвом Кубракова.
Однак ці моменти не стали на заваді активістам і представникам Заходу для публічного заступництва за цього чиновника. Можливо тому, що визначальною для них була його інша активна діяльність – в антикорупційній сфері?
Антикорупціонер-викривач?
Свою роль у звільненні Кубракова могла відіграти його активна співпраця з НАБУ та САП як викривача. Про це прямо заявила добре поінформована у діяльності антикорупційних органів виконавчий директор Центру протидії корупції Дар'я Каленюк, зазначивши, що “одна з причин погіршення ставлення Банкової до відповідальних за відновлення – викриття Найємом та Кубраковим нардепа Одарченка та співробітництво щодо цього кейсу з НАБУ/САП”.
Але це був не єдиний "кейс" плідної взаємодії Кубракова з антикорупційними органами. За повідомленнями НАБУ, лише 21 листопада 2023 року таких “кейсів” одразу було реалізовано щонайменше три.
За першою з них підозру повідомили згаданому нардепу від партії “Слуга народу” Андрію Одарченку – НАБУ та САП звинуватили його у спробі підкупу чиновників, які відповідають за відновлення країни, за сприяння виплаті з фонду ліквідації наслідків війни на ремонт об'єкту. Розмір пропонованого підкупу нібито становив 50 000 доларів (у криптовалюті).
Другий “кейс” стосується нардепа із провладної групи “За майбутнє” Сергія Лабзюка. Він отримав підозру за спробу підкупу Кубракова та Найєма за сприяння у наданні його компанії підрядів щодо відновлення інфраструктурних об'єктів. Сума пропонованих хабарів нібито становила 150 тис. доларів США в рамках одного проекту та 3-5% у рамках низки проектів загальною вартістю 1 млрд. грн.
Ці два епізоди загалом прості та зрозумілі: два провладні нардепи дійшли до “своїх” чиновників “вирішити” питання про отримання на реалізацію відповідних проектів державних коштів, виділених на відновлення країни. І були “здані” НАБУ тими, кого прийшли. Справи щодо зазначених нардепів уже пішли до суду.
А ось третій “кейс”, який НАБУ та САП реалізували за допомогою викривача Кубракова, не такий однозначний та простий. Як випливає з офіційних повідомлень НАБУ та САП, а також публікацій у ЗМІ, в ньому намішано всього й багато: політики, міжвидової кланової боротьби за владні посади, економічної конкуренції, містобудівної проблематики…
За офіційною версією, НАБУ та САП спільно з віце-прем'єр-міністром з відновлення України-міністром розвитку громад, територій та інфраструктури Олександром Кубраковим викрили київського підприємця-забудовника Сергія Копістиру на пропозиції неправомірної вигоди у вигляді нерухомості у зведених ним новобудовах загальною площею більше . м. орієнтовною вартістю понад 170 млн. грн. За це міністр Кубраков мав залишити в силі укладені із суспільством угоди щодо будівництва житлового комплексу на земельній ділянці міністерства, а також сприяти отриманню дозвільних документів та необхідних погоджень. Частину пропонованої нерухомості мали оформити на довірену особу міністра.
На засіданні ВАКСу при розгляді питання про обрання зазначеному підприємцю запобіжного заходу випливло кілька цікавих моментів, які спростовували версію звинувачення. Сторона захисту заявила:
- по-перше, мала місце провокація з боку керівництва міністерства в особі керівника одного з департаментів, який штучно створював обстановку пропозиції неправомірної вигоди;
- по-друге, зазначені квартири у новобудовах мали йти на ЗСУ, про що йшлося на зустрічі з міністром (і це має бути підтверджено негласними записами НАБУ, яке, безперечно, фіксувало ці зустрічі);
- по-третє, на земельну ділянку, на якій мала відбутися забудова, претендувала інша фірма, яка до цього рейдерським способом захопила сусідню земельну ділянку, завдавши шкоду державі на десятки мільйонів.
Але НАБУ та САП чомусь на це уваги не звертали. Що дало підстави одному із захисників прямо на суді звинуватити антикорупційні органи у прикритті та навіть сприянні рейдерському захопленню державної власності.
Вже в процесі розслідування цієї справи у ЗМІ та соцмережах почали висловлюватись думки та наводитися аргументи, що цей “кейс” міг бути вигідним авторам містобудівної “реформи”. Таким чином вони виводили з гри на ринку нерухомості одного з найпотужніших забудовників, який не вписувався в майбутній будівельний картель. Крім того, припускали, що ця справа була засобом "дістати" керівника "Нафтогазу" Олексія Чернишова (за нього укладалися угоди щодо цієї земельної ділянки), якій пророкували повернення на посаду міністра інфраструктури. А це створювало реальні ризики для перебування Кубракова на цій посаді. Ці припущення певною мірою виправдалися, коли НАБУ напередодні та після звільнення Кубракова активізувало свої дії щодо оточення Чернишова – провело низку обшуків, інформація про які одразу з'явилася у публічному просторі з прив'язкою до їхнього шефа.
Виходячи з такої системної діяльності віце-прем'єр-міністра Кубракова як викривача, журналісти низки видань зацікавилися причиною його активної співпраці з антикорупційними органами: що їм насправді рухало – нульова толерантність до корупції та прагнення її викорінити чи щось інше, у т.ч. ч. особисте? Адже у свіжій пам'яті був приклад колишнього глави Фонду держмайна Дмитра Сенніченка, який також тричі виступав викривачем у гучних корупційних справах (про нібито пропозицію йому хабарів), а потім сам став підозрюваним у корупційній справі про відмивання 10 млрд грн. Він виїхав з України, зараз перебуває у розшуку, рішенням суду заочно заарештовано.
У грудні 2023 року “Главком” повідомив, що за інформацією сторони захисту нардепа Сергія Лабазюка (викритого за допомогою Кубракова), у лютому 2023 року НАБУ розпочало кримінальне провадження щодо самого віце-прем'єра Олександра Кубракова, але підозри йому не оголошували. У серпні того ж року було відкрито кримінальне провадження, де згадувався голова Держагентства відновлення та розвитку інфраструктури України Мустафа Найєм.
Оскільки доля зазначених кримінальних проваджень була невідомою, редакція “Главкому” звернулася до НАБУ з питаннями про те, на якій стадії знаходиться розслідування у згаданих кримінальних провадженнях, чи комусь оголошено підозру, чи, можливо, справи закриті.
НАБУ відмовило “Головкому” у наданні інформації, пославшись на те, що “запитувана інформація не підлягає розголошенню”, виходячи з того, що “передчасне та неконтрольоване розголошення відомостей досудового розслідування може не лише вплинути на його перебіг, перешкодити повноті та об'єктивності встановлення обставин кримінального”. злочину, а й завдати шкоди інтересам потерпілого, підозрюваного та іншим учасникам кримінального провадження”.
Примітно, що у своїй відповіді НАБУ не спростувала наявність кримінальних проваджень, де фігурантами виступають Кубраков та Найєм (з чого журналісти зробили висновок, що “НАБУ засекретило справи Найєма та Кубракова”).
Проблема підтексту співпраці Кубракова з НАБУ несподівано актуалізувалася у зв'язку з ситуацією щодо витоку інформації у виробництві, що здійснюється НАБУ, пов'язаному з тим, що в рамках “Великого будівництва” “розчинилися” півтора мільярда бюджетних коштів (у ньому фігурують колишній голова Дніпропетровської ОДА Валентин Резніченко та його партнер – Юрій Голік).
Екс-глава Броварської РДА, радник ВП Георгій Біркадзе, який фігурує у вказаному скандалі зі зливом інформації, в інтерв'ю “BIHUS Info” прямим текстом заявив, що наприкінці 2022 року було зроблено запис, коли “пан Кубраков розподіляв фінансові потоки”. Після цього “пан Кубраков прийшов здаватися до НАБУ і вирішив, що буде непогано, якщо його ніхто не чіпатиме. І дали йому детектива на прізвище Рокунь”.
Наскільки відомо, Сергій Рокунь у НАБУ обіймає посаду керівника одного з підрозділів, детективи якого займалися розслідуванням справ щодо нардепів Одарчента та Лабзюка, а також підприємця Копистирі.
Отже, якщо проаналізувати весь доступний масив інформації про співпрацю міністра Кубракова з НАБУ, то може скластися не така вже й однозначна картина, особливо щодо мотивації та змісту такої співпраці. Велику ясність внесе, зокрема, відкритий судовий розгляд справ, де Кубраков виступив викривачем. Цікаві відкриття можуть принести і журналістські розслідування, як це сталося, наприклад, із відвертістю згаданого Біркадзе.
Ненадійний член команди?
Безперечно, Кубраков був членом команди президента Зеленського. Більше того, він був не простим членом команди, а одним із найбільш наближених, впливових, надійних та перспективних. Про це свідчить його карколомний зліт, а також довірена йому сфера державної діяльності.
Поза всяким сумнівом – він був у системі та грав за її правилами. Інакше йому не довірили сотні бюджетних мільярдів. Кубраков не тільки знав про те, куди, кому і як прямують фінансові потоки, а й був ключовим суб'єктом у їхньому розподілі. До останнього він був провідником влади у проведенні корупціогенної містобудівної реформи. Вже це саме собою не дозволяє визнавати його виключно як “білого та пухнастого”.
Але у певний момент він перестав бути "своїм", втратив довіру тих, хто керує державою, і став "токсичним". З найважливішого елемента в існуючій системі влада перетворилася на велику проблему і, зважаючи на все, на велику загрозу для неї. Настільки велику, що навіть потужне заступництво західних партнерів не змогло запобігти його звільненню.
Найбільшу загрозу для себе та всієї існуючої системи влади Банкова могла побачити в активній співпраці Кубракова з НАБУ та САП. За деякими твердженнями, поштовхом для ухвалення рішення про звільнення Кубракова стало те, що він "ходив на наради в Офіс президента, нашпигований мікрофонами".
Ще одним “детонатором” звільнення була, очевидно, його самостійна гра із західними партнерами. Крім того, вона якось могла переплітатися з його співпрацею з антикорупційними органами.
А потреба у розподілі очолюваного ним міністерства, ситуація зі зведенням фортифікаційних споруд та зруйнованою інфраструктурою – це всього лише інформаційна кістка для суспільства.
Що буде далі? Повернення на вершину влади, та ще й на ресурсомісткі посади є неможливим. Водночас реалістичним може бути стандартний для існуючої системи сценарій – кримінальне переслідування за допущені порушення з бюджетними коштами (за бажанням їх буде знайдено). У ЗМІ вже “проскочила” інформація про початок перевірки діяльності Мінінфрастурктури та Держагентства відновлення та розвитку інфраструктури. Можливо, цей сценарій буде нейтралізований чи відстрочений на якийсь час завдяки заступництву західних партнерів, які не зацікавлені в ослабленні своїх позицій в українській владі і не можуть допустити розправи над “своїми”.
Найближчим часом ситуація з цим стане зрозумілою – війна надзвичайно прискорює розвиток подій та виявлення суті всіх ключових процесів.
