Українська армія вже має в арсеналі озброєння, яке здатне бити на відстань понад 100 кілометрів, долітаючи до Криму, Пскова або Москви. Але цього все одно замало, щоб переламати хід війни. Яку далекобійну зброю вже має Україна і які ракети ми ще можемо отримати – нижче в матеріалі.
HIMARS та його аналог M270 стали свого роду “геймченджером” для української армії влітку та восени минулого року. Вони ювелірно знищували ворожі склади, скупчення військ та техніки. Це, з одного боку, допомогло зупинити активний поступ росіян на сході. З іншого – звільнити більшість території Харківщини та правобережжя Дніпра у Миколаївській та Херсонській областях.
Ця зброя кардинально зламала ситуацію на фронті, але тільки на конкретному етапі війни. Той тип снарядів до цих установок – GMLRS, які українська армія одержала від партнерів, обмежений у дальності стрілянини 85 кілометрами. І якщо минулого року HIMARS знищували боєприпаси до російської артилерії, то нині вони знищують саму російську артилерію. Ними тепер складніше діставати до ворожих тилів. Окупанти перебудували свою логістику подалі від зони ураження цих систем.
Щоб уявити масштаб: від українських позицій до прикордонних районів Луганської області на схід – близько 150 кілометрів, від правобережжя Херсонщини до півдня Криму – орієнтовно 280, від підконтрольної нам території у Запорізькій області до Керчі – приблизно 250. Отже, для того, щоб вибивати супротивника , нашим військам тепер потрібна зброя, яка стріляє і далі, і сильніша.
Українські розробки
Чому Україна просить далекобійне озброєння саме західного, а не радянського зразка? Не тому, що західне – це обов'язково означає сучасніше. Справа в тому, що номенклатури, які могли б зараз залишатися в дружніх країнах колишнього Варшавського договору – це хіба що “Точка-У”, каже експерт інформаційно-консалтингового агентства Defense Express Іван Киричевський. Дальність цих комплексів сягає 120 км. Невідомо, чи передавали нам їхні партнери, чи ні, проте не раз у соцмережах окупанти скаржилися, що ними нібито прилітали саме ці ракети.
За даними Міжнародного інституту стратегічних досліджень, який складає щорічний огляд The Military Balance, на 2021 рік українська армія мала 90 установок ТРК “Точка” та 800 ракет до них. Знову ж таки, незрозуміло, в якому вони були стані, але масового застосування на фронті цих комплексів з нашого боку не фіксується. Відомо, що 25 лютого 2022 року "Точкою" завдали удару по російському військовому летовищу Міллерово в Ростовській області.
З радянськими авіаційними ракетами ситуація ще гірша – причому загалом на складах у всій Східній Європі. Як пояснив Киричевський, ще до 2010 року Україна мала до сотні старих радянських ракет Х-59 з дальністю стрілянини 45-110 кілометрів, але потім їх було списано. Такими ракетами росіяни обстрілювали наші нафтобази навесні 2022 року.
З початку широкомасштабної агресії український ВПК працює над власними розробками. Однак представники військово-оборонних органів зі зрозумілих причин вважають за краще розкривати про це мінімум інформації або не розкривати її взагалі. Ще до вторгнення були заяви про розробку комплексу ОТРК “Гром-2/Сапсан” із балістичними ракетами на 500 кілометрів, який міг би стати українським “Іскандером”, проте куди зайшов цей наш вітчизняний проект досі невідомо.
Міністерство оборони Британії наприкінці серпня зазначило, що українські військові, ймовірно, могли переобладнати зенітні ракети С-200 і використовувати їх як наземну балістичну ракету. Така інформація "гуляла" мережами ще десь за два місяці до цього повідомлення. Наприклад, у липні російське командування заявляло, що під час одного з ударів по Кримському мосту було запущено саме таку ракету. Загадкою залишається її можлива дальність поразки, різних ресурсах можна зустріти оцінки від 260 до 600 кілометрів.
У відкритих джерелах було чимало відомостей про те, що наша армія застосовувала проти росіян на окупованих територіях комплекс “Вільха-М”. А за даними порталу The Warzone, Україна нібито відновила виробництво ракет до цієї системи та модернізує їх для стрілянини на дальність до 150 кілометрів.
Це видання також писало про те, що наш ОПК почав виробляти ракети "Нептун" для ударів по наземних цілях, що знаходяться у радіусі до 400 кілометрів. І ймовірно, що нещодавно вони вже пройшли випробування у бойових умовах. Протикорабельна версія цієї ракети, якою навесні минулого року вразили крейсер "Москва", може знищувати цілі з дальністю до 300 кілометрів.
Тиждень тому Володимир Зеленський заявив про ще один варіант української далекобійної зброї. За словами президента, мета була вражена за 700 кілометрів. Враховуючи, що таке повідомлення з'явилося наступного дня після атаки на аеродром у російському Пскові, можна припустити, що йдеться про успішне застосування вітчизняних дронів-камікадзе. Першим відомим "нальотом" українських безпілотників на територію Росії стали атаки на аеродроми стратегічної авіації "Дягілєво" та "Енгельс" у грудні 2022 року. Тоді, як нещодавно визнали у ГУР, удари завдавалися за допомогою перероблених радянських безпілотників Ту-141 "Стриж".
.jpeg)
NYT із посиланням на власні джерела написало, що Україна розробляє одразу кілька моделей БПЛА з дальністю 1000 кілометрів. Оскільки новини про атаки дронів на Росію ми бачимо майже щодня, схоже, що ці розробки просуваються досить успішно.
“Якщо говорити про ударних безпілотників, то Україна буквально попереду всього світу. Цієї весни Великобританія заявляла, що збирається передати нам партію дронів-камікадзе на 200 кілометрів, тоді це сприймалося як довгоочікувана подія. Незрозуміло, що з цією історією, але тим часом ми зробили свої аналоги "шахедів". Навіть той безпілотник, який літає на Москву, під умовною назвою "Бобер" за своїми характеристиками (що визнавали і самі росіяни) краще, ніж Shahed-131, - розповів Киричевський.
Зрештою, щоб вийти на технологічний рівень для розробки Shahed-136, Ірану знадобилося два десятки років, а на розробку цього дрону – не менше п'яти. Тобто Україна в цьому сенсі рухається навіть швидше, ніж можна собі уявити, наголосив експерт. Однак ударних безпілотників самих по собі недостатньо, хоч би якими сучасними вони були – ні їхня швидкість, ні їхнє бойове навантаження не може зрівнятися із сучасними далекобійними ракетами.
Західна зброя: що є та що може отримати Україна
Саме з цих причин Україна вже багато місяців веде переговори з партнерами щодо отримання західних ракет, які могли б досягати дальності понад 100 кілометрів. Ще минулого року союзники передали нам протикорабельні комплекси з ракетами Harpoon та протирадіолокаційні ракети AGM 88 Harm. Обидва зразки можна назвати далекобійними, проте вони не призначені для стрілянини по наземних цілях.
Здавалося, крига скресла, коли в лютому цього року Сполучені Штати прийняли рішення про передачу нам керованих крилатих бомб GLSDB – нової розробки компаній Boeing та Saab Group. Її можна запускати з установок HIMARS та M270, у них така ж вага бойового заряду, як у GMLRS, але збільшена дальність – до 150 кілометрів. Зважаючи на те, що на той момент компанії лише запускали їх виробництво, Україна може отримати ці ракети не раніше осені. При цьому – в обмеженій кількості, можливо, кілька десятків на місяць.
На думку Киричевського, процес серійного виробництва GLSDB могла гальмувати систему наведення. Ці ракети проектувалися на базі авіабомби GBU-39 (SDB), яка наводиться на мету лазерного променя з літака, тоді як GLSDB повинна запускатися з наземної установки. І для цього треба було також придумати якесь технічне рішення.
Вже у травні стало відомо, що Великобританія передає нам потужніші крилаті ракети Storm Shadow/SCALP EG класу "повітря - земля". А через два місяці про постачання аналогічного озброєння заявила Франція. Дальність цієї франко-британської авіаційної ракети у базовій моделі може досягати 560 км. Але українська армія, напевно, отримала експортний варіант, обмежений 250-290 кілометрами. Бойова частина цих ракет – близько 450 кілограмів. Це набагато більше, ніж у наших ударних БПЛА (вага їх бойового заряду не перевищує 75 кг, у "шахедів" - близько 50) і GMLRS до HIMARS (приблизно 90 кг).
“Французи, мабуть, передали нам 50-80 SCALP. Загалом їхня армія мала близько 400 таких ракет. Фактично, вони передали нам до 20% своїх запасів. Десять років тому ніхто не думав про те, що потрібно створювати великі арсенали такого озброєння, тож їх банально у світі небагато. А передача більшої кількості озброєння вже може зашкодити своїй обороноздатності країни. Тому у світі і діє так звана квота – одна країна не може передати іншій понад 25% певного виду озброєння”, – каже військовий експерт, полковник запасу ЗСУ Сергій Грабський.
Киричевський визначає схожу ситуацію і з ракетами Storm Shadow. За його словами, вони були виготовлені до тисячі одиниць. Але якусь частину було використано під час кампаній у Лівії, Сирії, ще партію продали Саудівській Аравії. Франція та Великобританія могли передати нам лише по кілька десятків цих ракет.
Наразі українські політики, військові та дипломати працюють над тим, щоб отримати від Німеччини ще одну версію авіаційної крилатої ракети – Taurus. Низка німецьких ЗМІ раніше писала, що військово-повітряні сили ФРН нібито вже погодилися на передачу ракет, але канцлер Олаф Шольц ще чекає на схвалення від США.
Загальна маса бойової частини Taurus складає 480 кг. Дальність - понад 500 км, в експортних варіантах - 300-400. Так само як Storm Shadow та SCALP, ця ракета здатна летіти на дуже низьких висотах, огинаючи рельєф місцевості. Це дозволяє їм ховатися від радіолокаторів систем протиповітряної оборони. Бундесвер має 600 одиниць Taurus. Проте депутат Бундестагу від опозиційного Християнсько-демократичного союзу Родеріх Кізеветтер зазначив, що близько 450 із цих ракет не готові до застосування і потребують модернізації.
Киричевський зазначає, що Taurus, Storm Shadow та SCALP розроблялися в рамках єдиного європейського проекту під назвою Apache ще у 1980-х роках. Європейці тоді не захотіли закуповувати крилату ракету у США, а натомість вирішили розробляти свою.
“Storm Shadow та SCALP – два типи далекобійних ракет повітряного базування, найбільш поширених у Європі. Іспанія має кілька десятків Taurus, але для їх передачі їм все одно потрібен дозвіл Німеччини. Що стосується Taurus, також є інше питання – з чого їх запускати. Штатним носієм Taurus може бути шведський Gripen. Але схоже, що перспективи отримання цих винищувачів ще далі, ніж Taurus”, – вважає співрозмовник.
Винищувачі F-16, які ми очікуємо отримати вже у першій половині наступного року, не призначені для запуску німецьких ракет. Зрештою, у разі "зеленого світла" від Берліна вихід може бути таким самим, як зі Storm Shadow і SCALP. Для застосування цих ракет українські фахівці "відтюнінгували" вітчизняні Су-24, використавши пілон-перехідник від ударного літака Tornado. Разом із F-16 Україна також може отримати дуже широку лінійку далекобійної зброї. Це, наприклад, ракети AGM-158 (360 км), SLAM-R (до 300 км) чи AIM120C-8 (на 180км).
Суто теоретично Україна могла б ініціювати переговори щодо отримання ракет морського базування SCALP Naval з дальністю 900 кілометрів або дозвукової крилатої ракети Tomahawk. Але для цієї зброї потрібні відповідні носії – есмінці, фрегати, підводні човни чи крейсери – яких у нас просто немає.
На відміну від європейських Taurus, Storm Shadow або SCALP, ATACMS не вимагає додаткових носіїв або переробки існуючих. Ця ракета запускається з комплексів HIMARS та M270, які вже добре освоїли наші воїни. ATACMS – американська балістична ракета з дальністю ураження до 300 км та вагою бойового заряду до 560 кілограмів залежно від модифікації.
Вашингтон поки що досить стримано ставиться до ідеї надати Україні таке озброєння. Чіткої аргументації ні Білий дім, ні Пентагон не наводять. Проте непублічно можна почути різні версії. Починаючи небажанням Штатів ще більше посилювати відносини з Росією. І закінчуючи страхами виробника Lockheed Martin, що їхня зброя покаже себе недостатньо ефективною в реальних бойових умовах і ця невдача обрушить їхні акції. Однак найімовірніша причина, чому нам все ще не передають ATACMS – тому що їх справді досить мало, вважає Киричевський. Йдеться про півтори тисячі одиниць цих ракет в арсеналі США.
“Хоча й інша причина – вони дуже старі. Вони пройшли два нормативні терміни служби. Їх треба відремонтувати, щоб ними можна було стріляти. Але уявіть собі ситуацію, якби американці вийшли та сказали: наші ATACMS дуже старі, ми їх ремонтуємо. Це б вдарило по їхньому престижу світової наддержави – краще розповідати про управління ескалацією, щоб зберегти обличчя”, – додає співрозмовник.
.jpeg)
Якщо ж говорити про далекобійні ракети наземного базування, то насправді інших відповідних варіантів, крім ATACMS, на Заході немає. Тому Україна й спрямовує свої зусилля на здобуття саме цього озброєння від США. Киричевський пояснює, що до 2019 року формально діяв Договір про ліквідацію ракет середньої та малої дальності, укладений між Радянським союзом та США. На нього орієнтувалися інші гравці європейського континенту. Відповідно до цієї угоди країни зобов'язувалися припинити виробництво та ліквідувати свої ракети наземного базування з дальністю від 500 до 5500 кілометрів.
“Договір працював доти, доки росіяни не побудували “Іскандер-К” із 1500 кілометрами та малі корвети для “Калібрів”. Зараз у російському флоті більшість ракетоносіїв – це малі корвети. Ці корвети – це також спосіб обходу цього договору про РСМД, оскільки такі малі корвети можуть переміщатися і внутрішніми водними шляхами Росії, наприклад, Волгою”, – зазначив Киричевский.
Саме дією цього Договору та недооцінкою погроз пояснюється те, чому Захід не працював на виробництвом наземних ракет і загалом має не так багато далекобійного озброєння, яке міг би запропонувати. Тому завдання України на найближче майбутнє – домагатися тієї зброї, яку союзники ще можуть потенційно передати, але тим часом продовжувати інтенсивну роботу над власними проектами на далеку перспективу.
