У найближчій перспективі необхідно переключити частину національної економіки на військові колії.
До завершення військових дій українська держава потребуватиме серйозної зовнішньої підтримки для продовження боротьби з агресором та збереження суверенітету. Але очевидним є те, що з урахуванням існуючих проблем та ризиків критично необхідно максимізувати внутрішні ресурси української держави.
Військова економіка - це насамперед економіка державних стимулів та державного попиту. Адже ринкові стимули пригнічені ризиками у сфері безпеки і ніякий прибуток не окупить втраченого життя або зруйнований ракетою виробничий комплекс.
Тому першочергова роль військової економіки належить державній політиці. Але, незважаючи на те, що надмірно покладатися на дію ринкових сил та приватного сектору для усунення вузьких місць військової економіки не слід залучати їх до процесу необхідно.
Для ефективного залучення приватного сектора у військову економіку держава має надати чітку економічну доктрину, що включає три блоки: доступ до ринків збуту, доступ до трудових ресурсів, доступ до фінансування.
Доступ до ринків збуту має передбачати безперешкодне функціонування логістичних шляхів та каналів збуту продукції (зокрема міжнародних), створення умов безмитної торгівлі на ринках країн-партнерів, прийняття чітких планів державного замовлення (включаючи операції Держрезерву), удосконалення практик у сфері державних закупівель.
Доступ до трудових ресурсів має передбачати допомогу уряду у пошуку кваліфікованих працівників (зокрема серед закордонних мігрантів та українських біженців), програми бронювання працівників, залучення незайнятих до трудової діяльності, підготовки та перепідготовки кадрів, зокрема виробничих спеціальностей.
Доступ до фінансування має передбачати поновлення роботи банківського сектора як інституту фінансового посередництва, розширення програм кредитної, гарантійної та грантової підтримки держави, залучення міжнародної допомоги на відновлення та розвиток бізнесу, використання податкових інструментів стимулювання інвестицій.
Що зробила Україна для переходу економіки на військові рейки
Забезпечення належного фінансування ЗСУ. Якщо у 2015–2021 роках витрати зведеного бюджету України на сектор оборони становили 2,5–3,0% ВВП, то 2022-го вони зросли до 23,9% ВВП, а 2023 року плануються на рівні 28,4% ВВП .
Залучення безпрецедентних обсягів військової та економічної допомоги від зовнішніх союзників. За період з лютого 2022 по серпень 2023 року держави-союзники оголосили про надання військової, фінансової та гуманітарної допомоги на суму 237,9 млрд євро (дані Кільського інституту), з яких 95 млрд — військова допомога (або еквівалент 86% і 33 % ВВП України за два роки).
Відродження військових проваджень в Україні. За даними уряду, 2023-го потужності вітчизняного оборонно-промислового комплексу (ОПК) збільшилися вчетверо проти 2022 року, а 2024-го виростуть ще в шість разів. Проте обсяги виробництва ще дуже далекі від потреб ЗСУ. Вітчизняний ОПК стикається з такими проблемами, як руйнування частини підприємств та їх виробничих ліній, відтік робочої сили внаслідок вимушеної еміграції та мобілізації, неповна готовність виробничої та ремонтної бази підприємств ОПК до відновлення пошкодженої техніки, необхідність адаптації обладнання до випуску озброєнь систем НАТО.
Точкові заходи державної підтримки бізнесу. Для підтримки економічної діяльності під час війни та збереження робочих місць уряд запровадив низку державних програм: гранти на відкриття власного малого бізнесу, кредитні програми «Доступні кредити 5–7–9» та державні портфельні гарантії. Зокрема, під час воєнного стану у рамках програми «5–7–9» було видано 41 607 пільгових кредитів на суму 164 млрд. грн.
Зниження податкового навантаження у перші місяці війни сприяло збереженню багатьох робочих місць, зокрема у сфері малого та середнього бізнесу. Розширено коло суб'єктів спрощеної системи оподаткування, запроваджено пільгове оподаткування критичного імпорту — палива та товарів військового призначення.
Що не зроблено
На жаль, упродовж 21 місяця повномасштабної війни військове господарство так і не стало ключовою сферою економічного життя країни .
Десятки підприємств «Укроборонпрому», Міноборони, Державного космічного агентства мають значні незавантажені потужності та місяцями чекають на державне замовлення. За даними Міноборони, коштів вистачає на контрактування та оплату лише половини продукції, яку потенційно можуть виготовляти вітчизняні підприємства ОПК.
При цьому в банківській системі накопичилися гігантські обсяги вільної ліквідності (понад 700 млрд грн), банки зберігають понад 10 млрд дол. США на рахунках у зарубіжних банках, у обігу перебуває близько 117 млрд дол. . Це приклади нераціонального використання існуючих ресурсів та штучного обмеження внутрішніх джерел залучення коштів до бюджету. У той же час нетто-запозичення держави у банків за 11 місяців 2023 року становили лише 133 млрд грн, або 3,6 млрд дол., а у фізичних осіб - 17,9 млрд грн, або 0,5 млрд дол.
Комерційні банки майже не кредитують бізнес поза межами державних програм. Загальний обсяг наданих банками кредитів бізнесу становить близько 7% ВВП , що є найнижчим у світі показником серед країн з ринками, що формуються. Висока вартість банківських кредитів (зумовлена як кредитними ризиками, так і високою обліковою ставкою) не дозволяє підприємствам використовувати кредитні ресурси для відновлення та розширення цивільного та військового виробництва.
Що робити Україні надалі
Ключовим завданням військової економіки є максимально ефективна мобілізація матеріальних, фінансових та людських ресурсів для виробництва товарів та послуг, необхідних для підтримки Збройних сил, а також належного функціонування цивільних виробництв для підтримки життя людей.
При цьому важливо включати елементи ринку у вирішення завдань військової економіки, що дозволить досягати поставленої мети відносно швидко і з прийнятними втратами. Симбіоз держави та приватного сектору у посиленні вітчизняного ОПК на сьогоднішній день виглядає оптимальним рішенням. Але такий симбіоз не заперечує факту підвищення ролі держави в управлінні та контролі за використанням різних видів ресурсів і має спиратися на застосування комплексу економіко-управлінських важелів, домінуючим серед яких є державне оборонне замовлення.
- Кратне збільшення державного оборонного замовлення з охопленням виробників державної та приватної форм власності та впровадження державних цільових програм із фокусом на потребах ЗСУ.
Завантаження підприємств оборонної промисловості державними замовленнями дозволило б певною мірою задовольнити потреби ЗСУ у техніці та озброєннях за рахунок внутрішніх ресурсів. Крім того, це сприяло б пожвавленню національної економіки, розвитку нових бізнесів, генеруванню нових доходів і податкових надходжень до бюджету. Важливо максимально розміщувати державні замовлення на потужностях усередині країни.
Перспективні галузеві напрямки розміщення оборонного замовлення: бронетанкова техніка; високоточне озброєння та боєприпаси; артилерійська, протитанкова та протикорабельна зброя; авіабудування та авіаремонт; дрони; радіолокація; спеціальне приладобудування. Всі ці компоненти мають передбачати створення нових зразків озброєння та військової техніки натовських стандартів.
- Здійснення масштабних державних інвестицій у створення нових виробничих потужностей військового призначення.
Початок повномасштабної війни сигналізував про серйозний дефіцит чи повну відсутність виробничих потужностей для таких видів озброєнь, як ППО, ПРО, бойова авіація, артилерія, протитанкове та протикорабельне озброєння, ракетна техніка та переносні ракетні комплекси, виробництво патронів та боєприпасів (у тому числі ).
Викликом є створення матеріально-технічної бази для обслуговування західної техніки на території України, а також розвиток спільних виробництв зброї за стандартами НАТО (у тому числі ракетних, протиракетних та протиартилерійських систем). На перспективу українські підприємства ОПК мають бути інтегровані до західних ланцюжків створення військової продукції з високою доданою вартістю.
Однією з форм державних інвестицій є розробка державою лізингових програм створення/розширення виробничих потужностей ОПК. Лізингова програма має передбачати закупівлю та передачу в оренду державним підприємствам виробничого обладнання для пріоритетних виробництв та видів діяльності в рамках національного ОПК.
Що стосується історичних прецедентів, то Федеральний уряд США під час Другої світової війни щорічно інвестував у фізичні активи (в основному нові заводи та фабрики) суми, еквівалентні 350 млрд дол. у нинішніх цінах, або близько 25% ВВП. При цьому 97% інвестиційних витрат уряду прямували до сектору оборони. Основним джерелом фінансування таких витрат були позики американських банків, емісія ФРС, заощадження населення та бізнесу. Для порівняння: капітальні витрати уряду України у 2023–2024 роках становитимуть лише 1,5–2,5% ВВП.
- Використання державних стимулів/засобів державної підтримки виробників військової продукції всіх форм власності.
Великі державні замовлення та інвестиції необхідно комбінувати із системою стимулів та методів держпідтримки. Тобто держава, з одного боку, спиратиметься на дію ринкових механізмів, а з іншого — забезпечуватиме коригування цих механізмів у бажаному для себе напрямі для виділення більшої кількості ресурсів на військові виробництва.
Включення великої кількості приватних виробників до кола суб'єктів національного ОПК дозволить досягати поставленої мети з меншими витратами порівняно з ситуацією виробничої монополії або олігополії великих державних компаній.
Необхідність застосування державних стимулів пов'язана і з тим, що під час війни бар'єри для будь-яких приватних інвестицій надзвичайно високі через ризики у сфері безпеки. Зазвичай не існує такої ринкової рентабельності, яка могла б зацікавити бізнес інвестувати кошти у виробництво, що ризикує бути зруйнованим через військові дії.
Систему державних стимулів слід націлювати на переоснащення та розширення виробничої бази підприємств ОПК, використання додаткових потужностей, створених з нуля або за рахунок конверсії цивільного виробництва у військове, створення спільних підприємств із країнами НАТО. Частина військових виробництв в Україні могла б мати форму державно-приватного партнерства.
У США під час Другої світової війни приватні верфі будували військові кораблі, виробники автомобілів будували бомбардувальники, а компанії, які до війни спеціалізувалися на іграшках, виготовляли частини ручної зброї.
- Відновлення інституту фінансового посередництва, розвиток фінансового сектора.
Фінансування потреб ОПК потребує максимального залучення національних заощаджень.
Значна частина потенційно продуктивних заощаджень економіки зосереджена банківській системі. Але їхнього ефективного перерозподілу на цілі розвитку та структурної перебудови економіки країни майже не відбувається.
Так рівень кредитування економіки постійно зменшується, незважаючи на масштабні державні програми підтримки. Ринок державних облігацій забезпечує недостатньо гривневих позик, оскільки уряд не має можливості підвищувати вартість позик, а банки не мають стимулів купувати ОВДП, якщо є можливість купити високоприбуткові депозитні сертифікати НБУ. Майже весь чистий приріст гривневих ОВДП у 2023 році сформовано купівлею банками спеціальних бенчмарк-ОВДП за рахунок обов'язкових резервів.
Використання кредитно-позикових ресурсів банківської системи могло б суттєво прискорити як розвиток ОПК, так і поліпшити бізнес-активність в економіці в цілому. Для цього треба: знизити ключову процентну ставку до порівнянного з поточною інфляцією рівня, обмежити вкладення коштів банків у депозитні сертифікати НБУ, впровадити інструменти цільового пільгового рефінансування банків, що реалізують пріоритетні кредитно-інвестиційні проекти (на зразок TLTRO Європейського центробанку), відкласти жорстких вимог фінансового регулювання кредитної діяльності банків, зокрема вимог щодо надійності позичальника та якості предметів застави.
Використання обмеженого емісійного фінансування Національного банку (шляхом випуску цільових ОВДП урядом) також можна розглядати як потенційне джерело реалізації важливих державних інвестиційних проектів та інструмент розблокування ринку внутрішніх державних запозичень. Обмежений викуп ОВДП Національним банком на первинному/вторинному ринку у комбінації зі зниженням ставки відсотка дозволить пожвавити ринок державних облігацій.
Емісійний канал в українському медіапросторі був невиправдано дискредитований. Зі світової практики відомі непоодинокі приклади застосування обмеженого емісійного фінансування під час війни без значних негативних наслідків для економіки (США 1941–1945, Ізраїль 1967–1970, навіть Україна 2022 у цьому переліку). У макроекономічній площині немає великої різниці між кредитним ресурсом банків та емісійним ресурсом центрального банку. Обидва канали формують додатковий потік засобів. У специфічних обставинах (наприклад, за умов значного падіння попиту та/або наявності зовнішнього фінансування) цей потік не генерує надмірних дисбалансів, якщо здійснюється в обмежених обсягах.
Заходи щодо залучення приватних інвесторів до розвитку сучасного ОПК в Україні:
- створення правових інструментів для використання державно-приватного партнерства та спільних підприємств у сфері національної безпеки та оборони;
- розширення дії Закону України "Про індустріальні парки" для підтримки розвитку виробництв військового призначення;
- поширення дії системи страхування від військово-політичних ризиків в Україні на прямі іноземні інвестиції та спільні підприємства у секторі ОПК;
- випуск державних гарантій та компенсація кредитних процентних ставок за кредитами, залученими у виробництво озброєння та технічних засобів для ЗСУ;
- надання пільг з податку на прибуток підприємств та податку на землю для нових підприємств у сфері ОПК, які діятимуть упродовж 2–5 років з моменту відкриття таких підприємств;
- надання податкових субсидій підприємствам ОПК на величину інвестиційних витрат та податкових преференцій інвестиційному імпорту;
- відновлення та розвиток логістики та інфраструктури для виробничої діяльності підприємств ОПК.
Важливими завданнями на найближчу перспективу є:
- запуск державної системи страхування інвестицій від військових ризиків , яка включатиме фінансування, надане міжнародними донорами ;
- допомогу бізнесу у вирішенні проблем збуту продукції , доступу до ринків та транспортування виробленої продукції;
- здійснення інвестицій в освіту та людський капітал з орієнтацією на пом'якшення демографічних проблем та відновлення трудового потенціалу України.
