В останні два роки українське суспільство постійно стикається з вельми неоднозначною тенденцією: ми стали свідками хвилі так званих «плагіатних скандалів».
Об'єктами звинувачень стають люди, які десятиліттями вважалися опорою вітчизняної науки. Іноді звинувачення присутні лише у соцмережах та ЗМІ, проте деякі з них у вигляді скарг доходять до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО).
У цій статті навмисно не ставиться мета заглибитись у вивчення дисертацій вчених, яким висуваються звинувачення у плагіаті. Це, зрештою, мають робити ті державні структури, на які така функція і покладена.
Проте було б цікаво вивчити питання, а чи правильно вони це роблять? Чому саме зараз з'явилася така значна кількість звинувачень у плагіаті – чи не відбулося у віддалених від широкого загалу науково-педагогічних колах чогось такого, що могло запустити цей процес? Також цікаво дізнатися відповідь на споконвічне запитання «а судді хто?» - просто щоб розуміти, хто взяв на себе функцію вирішувати долі вчених, авторитет яких ніколи не ставив під сумнів.
Як вченого з дисертацією, унікальною на 99%, записали до плагіаторів
На поставлене вище питання «чому саме зараз з'явилася така кількість звинувачень у плагіаті?» частково відповів в.о. ректора Національного університету "Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка" Володимир Онищенко.
Він зараз перебуває в епіцентрі академічної турбулентності – 25 березня цього року Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти звинуватило його у плагіаті. Втім, судячи з того, наскільки активно він коментує цю ситуацію в ЗМІ, він чи не єдиний вчений (з тих, до кого висунуті звинувачення), який наполягає на штучності звинувачень проти себе і готовий до публічного діалогу щодо своєї ситуації.
Унікальність випадку Володимира Онищенка полягає в тому, що спірними визнано менше ніж 1% тексту його докторської дисертації. Більше того: спірною ця частина дисертації є в контексті сучасних вимог, тоді як станом на 2002 рік, коли відбувався захист, дисертація повністю відповідала нормам, що діяли на той час.
Нині ж НАЗЯВО звинувачує Володимира Онищенка та багатьох інших вчених у тому, що вони не у всіх абзацах своїх докторських дисертацій вказали посилання на першоджерела, які цитували.
Зокрема, вчені звинувачуються в тому, що вони, згадавши на початку великого фрагмента тексту дисертації першоджерело, не додавали посилання на нього до кожного абзацу. На цій абсурдній фабулі часто будується основна лінія звинувачень та перетворення вчених на «плагіаторів».
«Тоді діяли зовсім інші вимоги до оформлення робіт, ніж зараз. Не потрібно було додавати посилання на першоджерело до кожного абзацу, якщо у першому є згадка. А у моїй дисертації є належні посилання на вимоги того часу, – відстоює у коментарі «Полтавщині» свою позицію Володимир Онищенко. – Тому зараз ситуація є досить абсурдною».
«У спецраду дисертацію було подано у червні 2001 року, захищав у лютому 2002 року. На той момент я не був ні ректором, ні статусною посадовцем», – пояснює у коментарі виданню «Полтавщина» Володимир Онищенко, припускаючи, що через чверть століття його дисертація «зацікавила» когось саме через ректорську посаду, яку він займає і взагалі через його професійну діяльність.
Отже, теоретично можна припустити, що звинувачення у плагіаті можуть використовуватись як додатковий інструмент впливу у процесі інтенсивної конкуренції за певні посади.
Схожу ситуацію можна спостерігати і щодо інших вчених, яких зараз звинувачують у плагіаті функціонери НАЗЯВО. Їхні дисертації понад десять років лежали на полицях бібліотек. За цей час з боку інших вчених, у яких обвинувачені на думку нинішніх функціонерів НАЗЯВО нібито вкрали ідеї, жодних претензій та звинувачень у плагіаті не було.
Якщо зайти на сайт НАЗЯВО та переглянути скарги на плагіат, то, окрім уже згаданого Володимира Онищенка, можна побачити звинувачення щодо значної кількості публічних осіб. І довгі роки ці персони нікого не цікавили – поки що вони не стали статусними керівниками.
Важливим є ще й те, що до 2014 р. в Україні юридично не існувало поняття академічного плагіату.
«06 вересня 2014 року набрав чинності Закон України «Про вищу освіту», яким вперше передбачено поняття «академічний плагіат». І лише з ухваленням Закону України «Про освіту» від 05 вересня 2017 р. на законодавчому рівні належним чином закріплено зміст поняття академічного плагіату, фабрикації та фальсифікації, а також передбачено відповідальність за такі діяння, – пояснює партнер Адвокатського об'єднання «Юридична компанія «Кредо» адвокат Микола Книш. – Фактично до великої кількості вчених зараз застосовується такий підхід, який суперечить Конституції України, а саме положенням статті 58 Конституції, згідно з якою закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують чи скасовують відповідальність особи. Ніхто неспроможна відповідати діяння, які у момент їх скоєння не визнавалися законом як правопорушення. Велика кількість вчених функціонери НАЗЯВО зараз намагаються притягнути до відповідальності за ті діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення».
Отже, з юридичного погляду щодо вчених, які захищали свої дисертації в Україні до вересня 2014 року, в принципі не можуть бути застосовані звинувачення у плагіаті.
Втім, Володимир Онищенко уточнює, що навіть за таких обставин під час перевірки спеціальною антиплагіатною програмою унікальність тексту його дисертації становить 99,18%. А спірні моменти – менше 1% – це саме ті абзаци, в яких він зробив посилання на першоджерела не так, як вимагають сучасні правила оформлення дисертацій, а так, як цього вимагали далекого 2002 року.
Стандарти (не) доброчесності НАЗЯВО
Враховуючи вищевикладене, виникає природне бажання ретельніше придивитися до осіб, зусиллями яких здійснюються звинувачення вчених у плагіаті.
Якщо поглянути на те, хто саме є автором скарг на факти академічного плагіату, то в переважній більшості випадків їм виявиться кандидат біологічних наук Олег Смирнов. Саме він подав десятки скарг на плагіат у дисертаціях економістів, юристів, медиків. Це при тому, що вони не могли в принципі нічого запозичити з його досліджень. Складається враження, що Смирнов – професійний «скаржник».
У ході вивчення його творчої спадщини виявилася ще одна цікава деталь. Як виявилося, він майже десять років до січня 2024 року адміністрував свій тематичний сайт "Помилки та фальсифікації в наукових дослідженнях" на російському (!) хостинговому ресурсі uCoz, що належить групі Mail.ru.
За словами Володимира Онищенка, його адвокати знайшли плагіат у 10 із 21 членів НАЗЯВО, ще у чотирьох членів НАЗЯВО дисертацію або не було знайдено взагалі (!), або автореферати було розміщено з порушеннями вимог законодавства. Отже, до 14 із 21 членів НАЗЯВО можна адресувати набагато більший обсяг звинувачень, ніж ті, які вони зараз висувають шановним вченим.
Володимир Онищенко уточнює, що його адвокати попереджали членів НАЗЯВО про конфлікт інтересів саме через знайдені численні факти недотримання ними принципів академічної доброчесності. Також, за словами керівника «Полтавської політехніки», його адвокати вже подали зібрані матеріали до Національного агентства запобігання корупції (НАЗК).
Зокрема, нещодавно стало відомо про те, що одна з найактивніших «борців» проти плагіату – член НАЗЯВО Лідія Фесенко, яка зараз займається розглядом скарг щодо академічної доброчесності – сама є плагіатором. Близько двох тижнів тому Національний авіаційний університет (Київ) отримав повідомлення про плагіат, виявлений у магістерській роботі випускниці Лідії Фесенко.
Спочатку вона вивчала філософію в УГУ імені Михайла Драгоманова, а згодом закінчила магістратуру в НАУ за спеціальністю «Менеджмент». Вона вдалася до плагіату і в бакалаврській роботі, і магістерської.
Про бакалаврську роботу пані Фесенко, яку вона захистила на Кафедрі філософії тоді ще НПУ ім. М.П. Драгоманова у 2018 році писали у 2020 році. Ця робота складається з 30 сторінок тексту і на кожній (!) сторінці, починаючи з титульної, є орфографічні, синтаксичні або стилістичні помилки, а також безліч плагіатних запозичень.
Нещодавно її магістерську роботу перевірили на антиплагіатній програмі, виявивши неприпустиму кількість плагіату, про що стало відомо із повідомлення, направленого до НАУ.
Видання Lenta.ua пише, що в магістерській роботі «Впровадження зарубіжної практики менеджменту в діяльність громадської організації «Українська асоціація студентів» серед 75 сторінок тексту виявлено випадки порушення академічної доброчесності, які підпадають під визначення академічного плагіату, та полягають у текстових запозиченнях, використанні та використанні наукових результатів та матеріалів інших авторів без посилань на джерела.
Наразі пані Фесенко, яка не має наукового ступеня, продовжує бути залученою до роботи Комітету з питань етики НАЗЯВО та є однією з персон, які вирішують долю українських вчених.
На окрему увагу заслуговує і фінансово-майновий стан членів НАЗЯВО. Видання Zaxid.net нещодавно звернуло увагу на те, що під час співбесіди на посаду заступник голови НАЗЯВО Іван Назаров не зміг відповісти на питання експертів про походження грошей на купівлю кількох автомобілів та нерухомості. Частину грошей на ці покупки Назарову начебто дали батьки, проте документально підтвердити походження батьківських грошей кандидат не зміг. Пояснив лише, що в минулому батько був військовим, працював у СБУ та МВС.
Зокрема, 2006 року Назаров на подаровані батьками гроші купив Hyundai Accent (2006 р.в.) за 86 тис. грн. Хоча за сім років, що передували купівлі цього авто, батько заробив 49 тис. грн, а мати доходів не мала. 2011 року Назаров купує Ford Kuga за 284 тис. грн. 2013 року Назаров купує ще один Ford Kuga вже 393 тис. грн. 2017 року Назаров купив квартиру площею 88 м2 за 890 тис. грн. У тому ж році Назаров придбав паркомісце площею 13 м2 за 280 тис. грн. При цьому батько Назарова теж не відмовляв собі у купівлі нових автомобілів. У 2005 році він купив Subaru Outback (2005 р.в.), у 2008 році купує Mercedes Benz (2008 р.в.), у 2019 році батько-пенсіонер купує Land Rover Discovery Sport (2019 р.в.).
Для порівняння – розмір державної стипендії для визначних діячів науки становить лише 3541 грн. Заплата заступників голови НАЗЯВО – понад 70 тис. грн. Іван Назаров додатково отримував компенсацію за оренду житла, маючи чимало нерухомості – втричі більше за державне заохочення людей, які все життя присвятили служінню науці.
Крім того, Іван Назаров неодноразово робив помилки у деклараціях, на що звернули увагу члени дорадчої групи експертів.
Хотілося б вірити, що згадані ці та інші «судді» від НАЗЯВО керуються виключно законом та власною совістю, а не інструментом чиїхось інтересів.
Імітація очищення
Очищення наукової спільноти від недобропорядних представників – це, звісно, дуже позитивна тенденція. І стандарти доброчесності ніхто не скасовував. Але дамо читачеві право самому відповісти на запитання, а чи не переросло зараз чищення в цькування. Чи не буде під патріотичними гаслами знищено вітчизняну науково-педагогічну еліту, проти якої зараз – у момент війни з Росією – фактично відкритий «другий фронт»? Чи справді чиновники з дивної організації НАЗЯВО – особливо з урахуванням викладеної у цій статті інформації – мають право (у тому числі моральне) вирішувати долю українських вчених?
Сам факт звинувачення у плагіаті (навіть без його офіційного визнання) завдає шкоди репутації вченого. А масові звинувачення у плагіаті підривають довіру до вітчизняної системи вищої освіти та науки.
«З боку НАЗЯВО я бачу систематичне використання подвійних стандартів, що ніяк не сприяє справжньому очищенню наукової спільноти від справді неблагополучних представників – резюмує Володимир Онищенко. наукових працях та дотримання ними стандартів академічної доброчесності. На мій погляд, зараз активним борцям із плагіатом треба зупинитися, інакше вони запустять незворотні процеси, внаслідок яких українська наука буде знищена».
