У політичному просторі України дедалі частіше звучить слово «переговори». 30 серпня радник глави Офісу президента Михайло Подоляк заявив, що Україна готова до переговорів із РФ. Російські опозиціонери, тільки-но вийшовши з путінських в'язниць, теж занили про переговори і зняття санкцій.
Президент Володимир Зеленський обіцяє до кінця листопада 2024 підготувати мирний план, запевняючи, що в ньому не буде територіальних поступок Росії. Втім, російський диктатор Володимир Путін виставляє умови припинення вогню. Серед них не лише затерта «демілітаризація» та «денацифікація», а й території.
Він наполягає, щоб Росії відійшли три області – Луганська, Донецька, Запорізька, Херсонська – та автономна республіка Крим.
Як свідчать останні соціологічні дослідження, 44% українців підтримують ідею мирних переговорів із РФ, проте понад 80% з умовами Путіна не погоджуються.
Проте за результатами іншого опитування майже третина українців — 32% — припускають, що для досягнення миру та збереження незалежності Україна може відмовитися від деяких територій.
Чи означає це, що Луганщину та Донеччину можуть «принести в жертву» Путіну заради «світу»? І чи не буде ця жертва марною, і які можуть бути наслідки такого рішення для мешканців окупованих територій та вимушених переселенців?
На ці запитання «Реальній газеті» відповідають колишні жителі Луганщини та Донеччини, які були змушені залишити свої регіони через війну та окупацію.
Роман Власенко, голова Сєвєродонецької районної державної адміністрації Луганської області: «Лише відновлення кордонів 1991 року можуть принести стійкий та справедливий світ в Україні»
— Думаю, до цього не дійде, і такої угоди не буде підписано. Торгувати територіями в обмін на мирну угоду я вважаю некоректною, і це не може бути частиною переговорів.
Тут є кілька аспектів. Перший — це позиція влади, яка заявляє, що не торгуватиме територіями, і лише відновлення кордонів 1991 року може принести стійкий та справедливий світ в Україну. Другий аспект — громадська думка. адже глобально більшість жителів України хочуть миру та перемоги, але не готові поступатися територіями, і цього не буде. позиція військових, які захищають Україну на сході та півдні, і не зрозуміють таких рішень.
Переговори мають йти про повне виведення російських військ з території України, зокрема з Луганщини, Донеччини та Криму. Втім, я можу зрозуміти тимчасове припинення вогню та зупинку бойових дій на тих позиціях, де ми сьогодні є, для початку переговорного процесу. Але виключно як тимчасовий захід.
У цьому питанні є ще міжнародний контекст. Історичний досвід, зокрема Другої світової війни та конфліктів у сучасному світі, свідчить про те, що замирення агресора може зіграти злий жарт. Якщо будуть поступки у цій війні, авторитарні режими це сприйматимуть як слабку позицію демократичного світу.
Міжнародна спільнота має серйозніше ставитись до конфліктів, які провокують держави так званої «осі зла»: Росія, Іран, Китай, Північна Корея тощо. Ці авторитарні країни несуть безлад і хаос у світі, намагаються протиставити себе демократичному світу. У нас сьогодні є тези з боку ЄС та США, що вони не дадуть Україні програти, але вони й не дають нам виграти.
Війна Росії проти України має закінчитися перемогою України, і лише це гарантує безпеку демократичному світу. Також програш Росії вигідний самій Росії, її громадянам, адже режим Путіна має впасти. Тільки такий розвиток подій може сприяти стійкому та справедливому світу.
Щодо тих, хто проживає на окупованих територіях, то відмова України від регіону стане продовженням тієї незрозумілої ситуації, в якій ці люди зараз перебувають. На окупованих територіях немає поки що жодного розвитку. РФ багато грошей витрачає війну, але в розвиток захоплених територій ресурсу бракує. Ці території й надалі заселятимуться жителями РФ, які асимілюватимуться з місцевим населенням. Там уже зараз багато представників із Кавказу, Сибіру, так званих малих народів РФ, а далі буде ще більше. Щодо ВПО, а я сам із Попасної, то ми залишаємося без свого майна та будинків, а це нові виклики для держави — забезпечити переселенців житлом та соціальною підтримкою.
Втім, я не розглядаю сценарію, що ми втратимо території чи державність. Я думаю, що є підстави сподіватися на перемогу та посилення міжнародної підтримки. Нам вдасться вистояти.
Костянтин Реуцький, правозахисник, військовий: «Ми просто даємо Росії шанс відновити свої сили, перегрупуватися і в*бати нас сильніше, ніж зараз»
— Я впевнений, що наш регіон обов’язково стане предметом торгу на переговорах із РФ. Звісно, вони вимагатимуть закріплення, так би мовити, своїх територіальних здобутків. Я не бачу, щоб хтось ми чи наші партнери були готові визнати захоплені території частиною Росії де-юре.
У будь-якому випадку, якщо ми виходимо на якесь тимчасове заморожування конфлікту, ситуація спрацює проти нас. Якщо зараз зробити паузу, не роблячи нічого, щоб зруйнувати Росію зсередини, за кілька років ми зіткнемося з ще більшою загрозою. Ми просто даємо Росії шанс відновити свої сили, перегрупуватися і в*бати нас сильніше, ніж зараз. Наступний етап цієї війни буде ще болючішим.
Мені трохи ніяково від того, що наші західні партнери не розуміють масштабу загрози з боку РФ. Якби було адекватне бачення цих загроз, то, я думаю, за 2 роки цей конфлікт уже припинився б. Тому що противнику вже не було б ким і чим воювати. Очевидно, якби захід діяв послідовно, то було б повалено російський режим та економіка. Однак поки що цього немає. Я бачу, що багато західних стейкхолдерів просто панічно бояться падіння Росії і роблять дуже багато, щоб цього не сталося. І це трагічно для нас насправді. Саме тому ми наближаємося до етапу, коли доведеться з великою ймовірністю домовлятися з росіянами. І швидше за все, це буде точно не вигідно для нас, тому що йдеться про наші території та людей, яких ми втрачаємо принаймні на якийсь час, швидше за все, тривалий.
Ми зараз виснажені і нам реально важко, але я обстоюю за те, щоб ми не зупинялися і переконували наших партнерів не зупинятися і незважаючи ні на що додавати країну-агресора. Шанси на це досить високі. Противник теж виснажений, саме тому Росія зараз усіляко підводить нас та наших партнерів до початку переговорів.
Валентина Троян, журналістка: «Я не виключаю, що обставини складуться таким чином, що Україна відмовиться від Луганської області»
— Я не виключаю, що обставини складуться таким чином, що Україна відмовиться від Луганської області, а найвище керівництво країни пояснить це умовою миру. Для тих, кому це виглядає обурливим та неможливим, нагадаю — війна в Україні триває понад 10 років.
Перший крок до відторгнення, зокрема Луганщини, було зроблено тоді, коли попереднє керівництво пішло на заморожування війни та відмовлялося визнавати факт окупації Луганщини та Донеччини. Це виявилося заразним, бо й уже від президента Володимира Зеленського можна було почути розповіді про «тій бік».
Хто був покараний за дискримінацію переселенців? Ніхто. Це показово. Луганщина майже зникла з інформаційного простору. Дізнатися, що там відбувається, можна хіба завдяки релокованим луганським медіа, або включенням представників військових адміністрацій. Нещодавно в ефірі співрозмовник запевняв мене, що Луганщину повністю окуповано. Добре, що я знаю і виправила його. Вважаю, що це треба промовляти і нагадувати: та більшість області окупована, але є звільнені населені пункти і в них мешкають люди.
Що зміниться у моєму житті, якщо від Луганської області Україна відмовиться офіційно? У короткій перспективі нічого. У довгій — я не зможу провести в останню дорогу близьких мені людей. Навіщо така територіальна поступка може призвести глобально? До інших територіальних поступок.
Микола Ханатов, начальник Попаснянської міської військової адміністрації: «Можливо, людям у Тернополі все одно, чи є Попасна чи ні»
— Україна — унітарна держава, і будь-які територіальні поступки — це насамперед грубе порушення Конституції, до якої під час воєнного стану не можна вносити зміни. Тобто відмовитись від територій влада просто права ніякого не має.
Втім, я розумію, в якій непростій ситуації сьогодні президент, бо яке б рішення він не ухвалив, будуть незадоволені.
Деокупація Луганщини, зокрема Попасної, це сенс мого життя. З іншого боку, легко щось думати і говорити, лежачи на дивані в той час, коли люди гинуть на війні. Так, я хочу, щоб звільнили Попасну, але розумію, що війна триває вже дуже довго, і, можливо, людям у Тернополі байдуже, чи є Попасна чи ні.
Парадокс нашої ситуації полягає у тому, що ми всі хочемо жити у демократичній країні, але не готові її захищати. Ми хочемо перемоги, але не своїми руками та не руками своїх близьких. Як то кажуть, ми за колгосп, але не в нашому селі.
Олексій Біда, військовий: «Називати стан перманентної війни «світом», може лише лицемір чи ворожий агент»
— Предметом торгу Луганщина може стати. Наслідки прості: будь-яке зупинення бойових дій із окупантом, це лише час на відновлення його військової сили з новою ескалацією та новими окупованими територіями.
Тобто не лише мені, а й моїм дітям доведеться йти на війну. А це неприйнятно. Називати стан перманентної війни «світом», може лише лицемір чи ворожий агент.
Марина Курапцева, журналістка: «Обмінювати Донбас на світ — нереалістичний план, він не може задовольнити людожерів»
— Не вважаю такий план реалістичним загалом. В уяві Путіна та чималого відсотка росіян Донбас та південний схід дуже давно є частиною Росії. А для нас, країни, яка захищає свій суверенітет, торгувати територіями не є гарною ідеєю.
Справа тут навіть не в Луганщині чи Донеччині, а в тому, що Путіну треба інше. Як казали за часів Голодомору, «остаточно вирішити українське питання», тобто знищити нас усіх.
Тому обміняти Донбас на світ — нереалістичний план, він не може задовольнити людожерів. Я не вірю, що Росія здатна на світ, навіть якби угоду підписали у присутності всього світу. не дотримувались миру.
Моя думка — жодних переговорів із терористами, які здійснюють акти геноциду. Коли я читала коментарі росіян про обстріл Охматдиту, у мене волосся дибки вставало.
Я двічі втратила все. Вперше 2014-го року в Єнакієвому, потім 2022-го — у Бородянці. Проте я не втрачаю надії на возз'єднання України, хоч забула за 11 років, що таке бути вдома.
Я не розумію, як можна віддати територію із живими людьми. Мені навіть думати страшно про те, що хтось може передати мою землю в чужу державу. Як це можливо?
На мою думку, Росія має програти, з нею треба зробити те, що свого часу з Німецькою демократичною Республікою — взяти під контроль, ввести фільтрацію, таку ж, яку зараз проводить Росія, але, звичайно, без катувань і дотримуючись норм міжнародного гуманітарного права .
Нині я живу у східній Німеччині. Німці колишньої НДР вивчали російську мову в школах, люди, яким 55+, досі її знають і думають, що борщ — це бурда з томатною пастою, яка продається в російських магазинах. На жаль, у Європі досі вважають образ російського ваньки кумедним та кумедним.
Насправді світ неможливий, якщо противники Росії не поєднаються, як у другу світову. Не знаю, що має статися, щоб світ втрутився. На арену з тиграми кинули Україну та закрилися нею, як щитом. Це виглядає досить бридко.
