Політична культура, недоліки Конституції, діяльність влади. Чим ближче ми підходитимемо до європейської спільноти, тим жорсткіше це вимагатиме від нас відповіді на складні питання
Роман Безсмертний – один із найбільших в Україні знавців Основного закону. Власне, він – активний учасник самого конституційного процесу середини 90-х, і якщо Конституція має батьків, то Безсмертний, мабуть, наймолодший з них. Щороку перечитую “конституційне” інтерв'ю, яке колись Роман Петрович дав Укрінформу, входячи до деталей, відкриваючи нюанси, руйнуючи стереотипи про те, як воно було у Конституційну ніч. Точніше, скільки реально тривав процес до самої ночі 28 червня 1996 року.
В агентстві УКРІНФОРМ говорило з Романом Безсмертним на одинадцятому році російсько-української війни, на третьому – після повномасштабного вторгнення, на другий день після завершення Глобального Саміту миру та через годину після того, як пан Столтенберг сказав, що НАТО веде переговори про розгортання у Європі великих обсягів ядерної зброї через загрозу з боку РФ і Китаю.
Саме тому розмова на тему можливих у майбутньому конституційних змін Конституцією не обмежилася.
КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС НІКОЛИ НЕ ПОВИНЕН ПРИПИНЯТИСЯ
– Романе Петровичу, вас, одного із творців нині чинної Конституції України, хочеться запитати, чи потребує вона змін? Що б ви запропонували змінити у нинішньому Основному законі?
– Перше, що важливо, щоб весь політикум розумів: Конституція – це живий організм. І якщо порівняти сприйняття норм Конституції 1996 року та 2024-го, то зараз можливі дискусії, які ми не могли уявити ні в мріях, ні у страшному сні. Наприклад, чи може громадянин України мати подвійне чи множинне громадянство. При ухваленні Конституції її авторами стверджувалося, що громадянин України не може мати подвійного громадянства.
Або інша ситуація, яку ми мешкаємо зараз – “угоди щодо безпеки”. Такі угоди мають проходити ратифікацію в парламенті, тим більше, коли йдеться про отримання чи передачу будь-яких ресурсів. Наприклад, згідно з чинною Конституцією, на територію України чи з її території без рішення відповідних інститутів не може бути доставлено те, що називається військовим майном. У нас така угода не ратифікується, а за фактом приймається двома сторонами до виконання, хоч Основний закон однозначно вимагає ратифікації.
Я можу навести безліч прикладів, які показують, як Конституція змінюється залежно від того, які завдання, за яких умов реалізують нові покоління. Це добре, бо, з одного боку, це свідчить, що Конституція живе. З іншого боку, що Конституційний процес не може перериватися. У парламенті будь-якої держави має постійно діяти конституційна комісія. Діяти на науковому рівні, на політичному. Тому що ці зміни, які за фактом відбулися, мають збиратися, аналізуватись, виписуватись і потім під тиском правових чи політичних аргументів вноситися відповідні корекції. Тому що треба розуміти: одна справа 1995-1996 років, коли це створювалося, інша – 2024-2025 роки. Велика дистанція.
– Як же у війну вносити зміни до Конституції?
– Йдеться не про внесення змін. А про технічний процес, який не повинен перериватися. Конституціоналізм не виникає з чистого листа. Ми багато говоримо про Конституцію Пилипа Орлика. Але ми нічого не говоримо про конституції Центральної Ради, ЗУНР, Радянської України. А це з погляду розвитку конституціоналізму має велике значення. І над цим слід продовжувати працювати. І на цьому, зокрема, має зростати українська політика.
У нинішніх умовах вимагають змін норми Конституції щодо питань безпеки. Напевно, всі звертають увагу на те, що в Українській Конституції є Рада національної безпеки та оборони. Хоча в Радянській Україні після 1991 року існувала окремо Рада оборони, яка створювалася у разі війни, інтервенції чи порушення територіальної цілісності.
І окремо існував РНБО як постійно діючий орган. Наразі ці речі об'єднані, і це під час війни допомагає швидше переходити від однієї фази до іншої. Але це вже потребує корекції. Тому що сьогодні змінилися взаємини Верховної Ради та Президента, Президента та Збройних сил. Та й структура організації сектору безпеки кардинально змінилася.
КОНСТИТУЦІЯ – ЖИВИЙ ОРГАНІЗМ, ВОНА МАЄ ТАКУ Ж ДИНАМІКУ, ЯК І СУСПІЛЬСТВО, БУТИ АДЕКВАТНОГО ЧАСУ
Наступне. Сьогодні існує півдесятка органів – НАЗК, НАБУ, Антикорупційний суд, про які у Конституції нічого немає. Виходить, що в системі влади України є конституційні та позаконституційні органи та їх вага абсолютно різна? Все це потребує вдосконалення: або вилучення всіх, або внесення всіх, щоб вирівняти ситуацію, особливо якщо ці органи працюють у сфері прав людини.
Або є норма, що мережа закладів охорони здоров'я не може скорочуватись. Але вона вже змінилася, тож така норма не може далі перебувати у Конституції.
Тому я нагадую: Конституція – живий організм, вона має мати таку ж динаміку, як і суспільство, бути адекватною часу.
– А що ви скажете про рушійні сили конституційного процесу? Ось він повинен, наприклад, відслідковувати та враховувати фейсбук-дискусії?
– Будь-які дискусії треба враховувати. Наприклад, є дискусія щодо виборів. Обирати та бути обраним – це абсолютне право людини. І за умов війни забезпечити це право неможливо. Проведення виборів сьогодні – порушення прав людини, у такий час це просто неприпустимо.
Якщо влада не бачить своєї активної взаємодії з суспільством і в умовах загроз не реагує на це внутрішніми процесами (через, наприклад, політичну консолідацію, створення уряду національного порятунку), якщо політики та політика не створюють відповідних механізмів, то треба аналізувати Конституцію та думати про недогляди , які у ній є.
– Думаєте, що річ у Конституції?
– В Українській Конституції немає норм про те, що мають існувати гарантії діяльності опозиції. Там є право висловлюватись, створювати політичні сили. Але права опозиції – це імпульс для розвитку політичної системи, а там навіть рамочно не окреслені. В Україні через це сьогодні провис політичний менеджмент.
- Про що ви говорите?
– Якщо завтра Україні доведеться обирати депутатів Європарламенту, то там є кілька ідентифікованих груп із різних ідеологічних напрямків. Хто у нас із ними взаємодіє? Європейська солідарність, Батьківщина, кілька християнських партій, які в українському політичному житті реально відсутні? А до якого табору піде найбільша політична сила? Де вона виявиться? У Європейській народній партії? В Альянсі соціалістів та демократів? Це наслідок того, що ми партійні з'їзди проводимо, скажімо так, з піцою, а потім думаємо, а ідеологія у нас є?
Мені байдуже, якими прізвищами представлені ці політичні сили. Мені цікаво, з ким працюватимуть європейські політики? Тому що політичний механізм у Європі працює не через засідання у Європарламенті, він працює у міжпартійних контактах. Україна розвивається, набирає сили, а політичне життя в ній, таке враження, що всихає…
І чим далі, тим частіше я запитую себе: де саме і що, напрацьовуючи Конституцію, ми пропустили? Як так сталося і чому класичні ідеології, які зароджувалися в Україні, опинилися на звалищі? Християнські ідеї, ідеї республіканізму, ліберальні ідеї, екологи – партія зелених, тобто (у державі, яка пережила Чорнобиль)… Були спроби, але це породжувало партії-одноденки. Де причина?
– Це почалося, коли олігархи почали купувати партії, а партійні лідери їх продавали…
– Політична культура, недоліки Конституції, діяльність влади. Чим ближче ми підходитимемо до європейської спільноти, тим жорсткіше це вимагатиме від нас відповіді на складні питання.
НІ В ТЕГЕРАНІ, НІ В ЯЛТІ, НІ В ПОТСДАМІ ГІТЛЕРА НЕ БУЛО І БУТИ НЕ МОГЛО, ТАК ЯКОГО РИСУ ПУТІН ПОВИНЕН РОБИТИ У БЮРГЕНШТОКУ?
– Поговоримо про результати Глобального саміту світу.
– До Саміту є кілька підходів. І це дуже добре видно у висвітленні його роботи. Ось читаємо висновок міністра закордонних справ Туреччини Фідана, який каже, що саміт не може відбутися без участі Росії. Інші на саміті заперечують: мовляв, ми ж Гітлера не бачили ні в Тегерані, ні в Ялті, ні в Потсдамі. Чому так відбувається? А тому, що політики як сфери діяльності немає не лише в Україні, вона в принципі зруйнована у світі.
1945-го в Ялті та Потсдамі визначалася конструкція післявоєнного світу. А на якому саміті зараз виробляється конструкція майбутнього світу, хоча війна триває вже одинадцятий рік? Звучать меседжі на кшталт: “Відповідно до Статуту ООН, резолюцій Генеральної Асамблеї, норм міжнародного права”. Тобто нині існуюча конструкція визнається всіма, але чому ж тоді рішення ООН не виконуються? ОБСЄ теж не здатна ухвалити жодного рішення. І якщо пройтися всім континентальним, регіональним інституціям, вони так само паралізовані.
– А що працює?
- "Рамштайн". Скажіть, на основі яких міжнародних документів діє формат Рамштайн? І де формальні ознаки своєї діяльності?
– Ну, це такий альянс світових сил…
– Це означає, що політика факту, а не право визначає майбутнє. У таких умовах очевидно, що клуб, яким є “Рамштайн”, та Саміт, який зібрався у Швейцарії, рано чи пізно відіграватимуть, власне, роль цих регуляторів.
Але нинішня світова кон'юнктурна ситуація сьогодні говорить про поляризацію. Вже видно, що у Швейцарії зібралися ті, хто тяжіє до табору добра, демократії, свободи. Ті, хто збираються у Пекіні, у Москві, – це вісь зла. Ось конструкція. Тепер увага: якщо така політика має закономірний характер, а ми, учасники цього процесу – професійні політики, знаємо історію, то знаємо і до чого це призводить. Це виводить спочатку на континентальну війну, та був – на війну глобальну.
Чого варті лише слова міністра закордонних справ Саудівської Аравії, сказані на Саміті у Швейцарії, що світ – це болісний компроміс. Який ще може бути "болісний компроміс" на основі Статуту ООН та міжнародного права? І це каже міністр закордонних справ держави, яка приєдналася до всіх міжнародних актів?
незрілість нинішньої міжнародної політики Власне прокладає дорогу до континентальної і глобальної війни
Насправді, ситуація дуже важка не тому, що там щось не виписано чи чогось немає. Світ розвивався, ухвалювалися закони. А ось повага до виконання законів залишилася там, на цвинтарях убитих, закатованих під час Другої світової війни. Там вони залишаються разом із останками людей, які врятували тих, хто сьогодні дозволяє собі говорити про “болісний компроміс”, розуміючи, що Росія від А до Я порушила все, що є у світі. Вони дозволяють собі говорити про це, хоч живуть завдяки тому, що українці гинуть на фронті, в тилу під обстрілами.
Незрілість нинішньої міжнародної політики власне прокладає дорогу до континентальної та глобальної війни. Це очевидно. Подібні саміти – саміти Семерки, Глобальний саміт світу – вони потрібні. Тому що це ті форми, які компенсують немічність та бездіяльність і Генеральної Асамблеї ООН, її Ради Безпеки, ОБСЄ та будь-яких інших регіональних, континентальних та глобальних об'єднань, структур безпеки.
- Глобальний Південь. Як там формується позиція різних країн? Від Південної Африки до Індії та Бразилії. Чи можливо їх мотивувати зайняти ближчу до українських інтересів позицію?
- Що таке Глобальний Південь? Це, спрощено кажучи, про те, як поділити гроші на порятунок планети Земля від загибелі, ресурси, що виділяються на енергетичний перехід, узгодити з ресурсами, що виділяються на продовольче забезпечення.
І тут Китай – це одна позиція, Філіппіни – це зовсім не така позиція, Бразилія – це ще інша позиція, Аргентина – ще. Я мовчу про Африку, бо там не держава, то позиція. І щоб ми не морочилися тим, чим Бразилія відрізняється від Алжиру, Алжир від Анголи і т.д., все це "закатали", а згори красивими літерами написали: Глобальний Південь. Насправді ця класифікація країн світу може бути застосована в умовах миру, тому що вона говорить про стурбованість Заходу, як допомогти їм будувати ефективну економіку, забезпечити енергетику, продовольство. Але зараз першочерговими є безпекові питання, нам треба мир, світ у ньому захистити, просто вижити.
- І як цього досягти?
– Дуже цікава статистика на Великій сімці була оприлюднена щодо наслідків для екології російської агресії в Україні. Коли читаєш, то розумієш, що війна, яку досі всі вважають локальною, завдала такої шкоди світові, включаючи і так званий Глобальний Південь, що інакше, як глобальної, її не назвеш.
Тому нас з вами має турбувати, як приборкати зло, поки покращується кооперація Осі зла між Москвою, Тегераном та Пекіном. Тому координація у рамках “Рамштайну” теж має прискорюватися, переходити на політичний рівень. Вісь зла координується вже на технологічному рівні, а в таборі свободи, добра та цивілізації досі йде пошук конфігурації взаємодії лише в одному питанні – як допомогти Україні. А питання треба ставити ширше: про об'єднання сил, створення спільного командування, створення спільного оборонно-промислового комплексу.
– І лідерами тут мають бути США. А з іншого боку?
– Слава Богу, що хоч зараз ми зрозуміли очевидне: не Пекін керує Москвою, а Москва керує Пекіном. Тому що це з Москви зателефонували та сказали китайцям не їхати на Глобальний саміт. До речі, це стосується й війни Ірану з Ізраїлем, яка теж планувалася в Росії та забезпечувалася з Росії, бо Кремлю це конче потрібно. Звідси очевидно, що у цих питаннях треба шукати відповідь і про долю майбутнього, і про порядок денний на майбутнє, і про те, як поводитиметься Глобальний Південь. Через деякий час, ось побачите, цей термін не буде використовуватися.
– А чим підтвердите такий несподіваний для наших часів висновок?
- Візьміть ситуацію із БРІКС. У Бюргенштоку збирається Глобальний Саміт світу, де є делегація Індії, а в Москві проходить нарада з питань саміту БРІКС, і там теж є делегація Індії. Де Індія виявиться завтра? Ось який вибір зробить зараз Нарендра Моді, куди йому подітися?
Я не хочу говорити про всіх, хто був на Саміті і не підписав спільне комюніке – вони ще вирішують, хитаються. Йде поляризація, йде поділ, але рано чи пізно вони змушені будуть ухвалити рішення: бути з одними чи з іншими. І ще раз хочу зазначити, я не бачу в найближчі роки продовження розмови про так званий Глобальний Південь, тому що ці країни опиняться або в таборі добра, свободи, демократії, або в осі зла, третього не буде за такої ситуації, світ став тісний для подібних маневрів.
– А чи можна говорити про “Глобальний Захід”? І наскільки міцним буде альянс Україна – Глобальний Захід, якщо він існує? Вірите у таку перспективу?
– Я оперував би речами, які вже діють: Європейський Союз, формат “Рамштайн”. Я з певним скептицизмом ставився до Глобального саміту в середині червня, бо побоювався, що паралельно із самітом Великої сімки, прийнятими там рішеннями, це може булькнути як камінь у воду. Але в чому мали рацію ті, хто пішов на це? Це вийшло свого роду оглядини: хто з ким, хто з нами. І вийшло не 193, не 160, а 80 підписантів підсумкового документа з трьох питань. А уявіть, якби були усі 10 питань?
А якщо йти далі: ставити питання про відповідальність Росії, про Гаазький трибунал, скільки підпишеться під таким комюніке? Треба ж далі "підгортати" Росію, купуючи у неї дешеві газ та нафту. Коли читаєш резолюцію саміту Великої сімки, зрозуміло, що вони бачать суть ситуації, що склалася у світі: є країни, люди, які порушують санкції, торгують із Росією, є кораблі, які заборонену нафту доставляють морем, фірми, які продають Росії заборонені подвійні технології…
Тому наше з вами завдання – і далі пояснювати людям, що мають рацію ті, хто говорили: ні в Тегерані, ні в Ялті, ні в Потсдамі Гітлера не було і бути не могло, бо якого біса Путін повинен робити в Бюргенштоку?
Я НЕ ЗНАЮ, ВІД ЧОГО ГОСПОДЬ НАС ЦИМ СПАС
– Романе Петровичу, ви ж вірите у перемогу України? Чи не можете не вірити, на чому вона базується, ваша віра?
– Я вам так скажу: як темрява – це там, де немає світла, так і зло там, де немає добра. І я бачу нинішню ситуацію, співвідношення добра і зла, і знаю точно, що добро переможе, бо воно, зрештою, перемагає завжди. Так, за все це ми платимо – за власні помилки, за помилки наших союзників, але й світ своє платить, людство платить.
І я знаю, що Україна переможе у цій війні, переможе завдяки тому, що є союзники, але основне – правда на боці України, на боці України добро. Інша річ, що є речі, які б допомогли зменшити плату у цій війні. Але все це важка праця, піт, кров… І якщо ви запитаєте мене: “За що Господь нас карає?”, то я вам так відповім: “Я не знаю, від чого Господь нас цим врятував”. З вірою в Бога нам треба виконати свою місію.
