Новий етап в Українській війні
На цьому фоні відбувається робота над розробкою гарантій безпеки для України з боку її партнерів, метою яких є створення надійної системи посилення оборонних можливостей України для забезпечення її, а відповідно і загальноєвропейської безпеки.
Так, ЄС працює над проектом довгострокових зобов'язань перед Україною у секторі безпеки та оборони – рамковий документ, який, серед іншого, включає обмін розвідданими, співробітництво у сфері ОПК, тренування українських військових, допомогу у реалізації євроінтеграційних реформ та ін.
Цей документ має стати доповненням до двосторонніх домовленостей України щодо гарантій з окремими членами ЄС. Крім того, Україна проводить переговори з представниками Великої сімки щодо угод про військову та економічну допомогу.
Але як мають виглядати гарантії безпеки для України, щоб вони були не декларативною акцією, а реальним дієвим інструментом? UkraineWorld запитав Валентина Бадрака, директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння.
Повноцінна гарантія безпеки України – це її членство у НАТО. Оскільки зараз цей варіант нереалістичний, з'явилася ініціатива відпрацювання гарантій безпеки для України з метою забезпечення її стійкості та здатності відбивати агресію до того моменту, коли Україна набуде бажаного членства.
Ідея гарантій безпеки має полягати у перетворенні України на настільки сильну державу, яка перевершує противника, що це забезпечило б ситуацію, коли подальша агресія проти України неможлива. Їхнім ключовим аспектом має бути чітке визначення гарантами матеріальної та технічної допомоги та інтегрування їх ОПК з українською.
Модель гарантій безпеки для Ізраїлю є показовою у цьому контексті. Це саме той формат, який був би прийнятним для України. Ізраїль не лише щорічно отримував понад 3 млрд дол. допомоги від США, а й вів із ними спільні розробки. Результати такої кооперації використовуються як в Ізраїлі, так і США. Яскравим прикладом є система протиракетної оборони Arrow.
Використовуючи таку модель, Україна стала б не лише розробником передового озброєння разом із провідними країнами, а й учасником постачання. Окрім підвищення обороноздатності, технологічний розвиток та виробництво озброєння сприяли б економічному розвитку України. А міцна економіка є одним із чинників зміцнення безпеки.
Отримання військових технологій від партнерів є ключовим компонентом гарантій безпеки України. Наприклад, для ефективного відображення російської навали Україна критично потребує ракет далекого радіусу дії, які ні США, ні Німеччина не погоджуються передавати.
Україна самостійно розвиває свою ракетну програму та має потужності для виробництва. Отримання необхідних технологій від партнерів дозволило б Україні самій виготовляти такі ракети. Також з технологіями створення потужних дронів оперативно-тактичного та оперативно-стратегічного рівнів, новітніх систем протиповітряної оборони, сучасних боєприпасів та ін.
Окрім доступу до технологій, важливу роль у забезпеченні безпеки для України мало військово-технічне виробництво – у вигляді спільних розробок та спільних виробництв. І Україна вже реалізує спільні проекти, які можуть стати початковим елементом гарантів. Наразі ми маємо проміжні рішення, які мають трансформуватися у системне рішення, закріплене в угодах про гарантії безпеки.
Тому що Україна має зараз? Наприклад, було досягнуто домовленості зі США про обмін технологіями та початок спільного виробництва. Щонайменше йдеться про два проекти: виробництво 155-мм боєприпасів в Україні та подальша реалізація проекту системи протиповітряної оборони FrankenSAM.
Виглядає так, що країни Заходу налаштовані реалізовувати спільні проекти із залученням більш простих (не найновіших) технологій, поступово переходячи до складніших. Наприклад, це добре видно з повідомлень німецької компанії Rheinmetall, яка заявляє про спільне виробництво легкої бронетехніки не найновішої модифікації, як БТР Fuchs. Потім, очевидно, компанія запропонує спільне виробництво танка (хоча вже зараз укладено угоду про спільне виробництво нового танка з Угорщиною). І вже потім ми зможемо перейти до новітніх систем, як комплекс ППО Skynex.
Важливим є не тільки зміст, а й форма гарантій безпеки. Вкрай важливо, щоб вони не тільки містили чітко визначені дані про зміст допомоги, але й були юридично оформлені із зафіксованими зобов'язаннями та затверджені парламентами країн-гарантів, щоб у разі зміни влади чи політичного курсу в тій чи іншій країні надані гарантії продовжували виконуватися.
Наприклад, угода про гарантії безпеки з боку Франції може бути підготовлена до кінця року. Проте є певні нюанси, які роблять його неприйнятним для України. По-перше, Франція не визначає чітких зобов'язань і не фіксує жодних цифр щодо надання підтримки. По-друге, угода не збирається стверджувати в парламенті, що автоматично перетворює її на декларацію про наміри. Приклад зміни влади у Словаччині та Нідерландах доводить, як кардинально може змінитися політика надання військової допомоги.
Надання гарантій безпеки Україні вигідне насамперед самим гарантам. Україна має значний досвід та матеріальну базу для розробки та виробництва зброї. Окрім того, вона працює на світовому ринку озброєння. Тому спільний розвиток ОПК був би не просто інвестицією у розвиток потужностей України, а взаємовигідною співпрацею.
Крім того, Україна фактично захищає східний фланг НАТО та сплачує за це кров'ю своїх людей. Тому надання гарантій безпеки Україні – це, перш за все, забезпечення власної безпеки для країн Європи. Це важливо з огляду на агресивні наміри Росії щодо країн Балтії чи Східної Європи. За словами керівника польської спецслужби, Росія буде готова напасти на країни НАТО вже через три роки. Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння говорить про готовність Росії вже через два-два з половиною роки.
Коли ми говоримо про гарантії безпеки, не йдеться про те, щоби європейці зі зброєю в руках захищали Україну. Йдеться про те, щоб вони надали Україні можливість захиститися, і таким чином Україна де-факто захищатиме і Європу.
