Поки прості люди відраховують по 3-5 гривень на дрони для ЗСУ, в Україні сформувався багатий клас, який розбагатів на війні. Їх надприбутки обчислюються навіть не мільйонами, а сотнями мільйонів доларів.
Одним із яскравих представників цього класу Сергій Пашинський, який із координатора протестних акцій на Євромайдані у 2013-2014 роках сьогодні перетворився на одного з найбільших приватних постачальників зброї та, кажуть, навіть став монополістом на ринку певного озброєння.
У серпні 2023 року американське видання New York Times присвятило збройовому бізнесу Пашинського ціле журналістське розслідування. Газета стверджувала, що пов'язана з політиком компанія Ukrainian Armored Technology у 2022 році досягла найвищого обороту за всю історію свого існування – 350 млн. доларів. Тоді як протягом року до війни вони були лише на рівні 2,8 млн. рублів.
За інформацією американського видання, UAT займається перепродажем зброї. З початку війни у лютому 2022 року фірма перепродавала гранати, артилерійські снаряди та ракети через трансєвропейську мережу посередників. В результаті ціни, за якими зброю купувала українська Міноборона, зростали до максимуму. Оскільки більшість грошей на зброю для ЗСУ надходила із західної допомоги, через такі спекулянти, як Пашинський, писала NYT, американський та британський уряд вирішили купувати боєприпаси для України, а не передавати на них гроші.
Проте американські журналісти лише побіжно торкнулися вкрай важливих питань: як Сергію Пашинському вдалося заробити «початковий капітал» для того, щоб стати «збройовим бароном» в Україні? Хто допомагав йому у цьому бізнесі? Які схеми були задіяні в угодах? І чому зараз проти Пашинського та його спільників відкриваються кримінальні провадження?
Спіймати хвилю
Сергій Пашинський – фігурант багатьох скандалів та кримінальних справ. Його українська сторінка у Вікіпедії значно «почищена» від цих історій. Але навіть те, що залишилося, дає змогу зрозуміти, як політик зайшов на ринок зброї.
У 2014 році, з початком анексії Криму та заворушень на сході країни, керівники Штабу національного спротиву, який координував акції під час Євромайдану, із стихійних лідерів стали керівниками держави. Пашинський спочатку був заступником керівника ШНР. Коли Олександра Турчинова постановою Верховної Ради було призначено тимчасово виконувачем обов'язків президента, Пашинський став головою його президентської адміністрації. На цій посаді він був до 10 червня 2014 року.
"Вікіпедія" стверджує: "За власним визнанням, головним завданням на новій державній посаді стало формування органів влади в умовах післяреволюційного колапсу державних інституцій". І першою у списку інтересів Пашинського стоїть «армія». А далі слідує уточнення, що саме в цій галузі його цікавило насамперед: організація та контроль постачання військової допомоги, виробництво ВПК, налагодження міжнародного військово-технічного співробітництва. Тобто те, про що New York Times іронічно напише: Купує зброю, а потім продає її, потім купує її знову і продає ще раз. Але для цього Пашинському були потрібні великі гроші, які в тому ж 2014 році знайшлися.
Грабуй конфіскований
Скандальна кримінальна історія про продаж наближеними до Сергія Пашинського бізнесменами «бензину Курченка» вже майже 10 років. Про нього багато писали, а журналістські розслідування проводились ще 2015 року, коли Пашинський був «на коні». Але вона досі актуальна з кількох причин.
По-перше, дає змогу відстежити, як Пашинський, спочатку на посаді в.о. керівника Адміністрації президента, а згодом – голови Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки та оборони, вибудовував схеми для капіталізації збройового бізнесу.
По-друге, дозволяє дізнатися про людей, які роками допомагали Пашинському стати тим, хто він сьогодні.
По-третє, розуміє, чому 2022 року Національне антикорупційне бюро України відновило кримінальне провадження, а Держаудитслужба провела перевірку компаній, задіяних у цій схемі. І чому історія з крадіжкою нафтопродуктів довела Пашинського та його спільників до цугундера.
Якщо коротко, то зміст історії такий.
Протягом 2013-2014 років наближений до родини Януковича олігарх Сергій Курченко завозив до України нафтопродукти нібито для їхнього подальшого транзиту. Насправді вони реалізовувалися тут без сплати належних податків, зборів та платежів.
Після того, як Курченко втік до РФ, держава заарештувала 85 тис. тонн цих нафтопродуктів (бензин та дизельне паливо). На той час їх обсяг оцінювався у 800 млн. грн. Незважаючи на положення урядової ухвали №1104 від 19.11.2012 р., якою чітко визначається порядок зберігання речових доказів, заарештовані нафтопродукти вирішили реалізувати. І, як надалі встановили слідство та журналісти, реалізацією «бензину Курченка» займалися люди з «орбіти Пашинського».
Зокрема, 4 червня 2014 року головою ДП «Укртранснафтопродукт» стає Володимир Гаврилов (тобто ще тоді, коли Сергій Пашинський керував президентською адміністрацією). Призначений на посаду він був директором відповідального департаменту Міненерго Андрієм Бойчуком, який працював інженером-ремонтником ДП «Укртрансгаз», а під час Євромайдану став одним із сотників Самооборони Майдану. Бойчук отримав місце у міністерстві за «квотою Пашинського», яку той підтвердив в одному зі своїх інтерв'ю.
Саме через Держпідприємство "Укртранснафтопродукт" реалізовувалися конфісковані нафтопродукти, акти приймання-передачі яких підписували гендиректор Володимир Гаврилов, а також представник ДП Ігор Броцький. "Укртранснафтопродукт" укладав договори з чотирма покупцями: ТОВ "Укройлпродукт", ТОВ "ВЛАДА-НК", Міноборони України та ТОВ "Експериментальний науково-виробничий центр "ФОБОС".
Провідною компанією у цій схемі стало ТОВ «Укройлпродукт», яке входило до групи «Фактор» бізнесмена Сергія Тищенка, давнього друга Пашинського та фактичного власника «Фортуна-банку» (ще однієї установи, яка відіграла не останню роль в угоді з нафтопродуктами Курченка).
Далі події розвивалися як і театрі ілюзіоністів. Нафтопродукти продавалися за заниженою ціною, а 14 тонн взагалі було оформлено як «нетоварну речовину жовтого кольору», списано та продано. При цьому компанія, що купувала паливо, потім реалізовувала його за цілком ринковими цінами. У 2017 році суд встановив, що таким чином було завдано шкоди державі на суму 293 млн грн (за тодішнім курсом – понад 10 млн дол. США).
Не менш видовищним був фокус зі зникненням грошей від реалізації нафтопродуктів. Кошти від продажу – близько 344 млн. грн. – «Укртранснафтопродукт» витратив на власну діяльність. Ще 102 млн грн поклали на рахунки ДП у банку "Фортуна" Тищенка. При цьому 396 млн. грн. так і не було сплачено покупцем пального (ТОВ «Укройлпродукт»), тому що за умовами контракту він отримав два роки відстрочки платежу.
У 2015 році Служба безпеки відкрила кримінальне провадження за фактом практично розкрадання нафтопродуктів. Коли запахло паленим, Сергій Пашинський звернувся до президента Петра Порошенка з цинічною ініціативою передати безкоштовно всі заарештовані нафтопродукти Курченка на потреби Міноборони.
Але повернути можна було тільки дірку від бублика. 2017 року був визнаний неплатоспроможним «Фортуна-банк»; 2019 року відкрито провадження про банкрутство ДП «Укртранснафтопродукт»; 2021 року Господарський суд Києва визнав банкрутом ТОВ «Укройлпродукт» та відкрив ліквідаційну процедуру.
12 лютого 2024 року СБУ, НАБУ та САП нарешті довели справу «бензину Курченка» до логічного завершення. Пашинському, Тищенку та ще чотирьом фігурантам цього кримінального провадження висунуто підозру у присвоєнні конфіскованих нафтопродуктів, що загалом завдало шкоди державі на суму майже 1 млрд грн!
Як стверджують джерела у правоохоронних органах, правоохоронці намагаються не лише відновити картину тих подій та притягнути до відповідальності учасників цієї схеми. Головна мета – струсити всю фінансову імперію Сергія Пашинського, яку він за десять років збудував завдяки подібним операціям.
Кохана жінка менеджера Гаврилова
Здавалося, що гендиректор ДП «Укртранснафтопродукт» Володимир Гаврилов після відкриття СБУ кримінального провадження та скандалу з нафтопродуктами ще у 2015 році має зникнути з поля зору. Але ні, його перекидають на інший фронт робіт – до області, яка стає основною сферою інтересів Сергія Пашинського: оборонна. 2018 року Гаврилов очолює київський завод «Маяк», що входить до структури держконцерну «Укроборонпром».
І майже одразу підприємство потрапляє у кримінальну хроніку. У 2018 році правоохоронці підозрюють посадових осіб ПАТ «Завод «Маяк» у зловживанні службовим становищем при отриманні від ТОВ «Радіоаптека» прицілів до мінометів без укладання договору, що завдало шкоди державі на суму 2,72 млн грн. А у 2019 році СБУ затримала колишнього заступника директора заводу при отриманні хабара за сприяння у продажу майна підприємства за заниженою ціною.
Прискіпливе вивчення журналістами біографії Володимира Гаврилова відкрило секрет такої плавучості останнього. У 2015-2019 роках Державну аудиторську службу України очолювала його дружина Лідія Гаврилова. Вона була призначена на посаду за квотою партії "Народний фронт", одним із співзасновників якої був Пашинський.
Головне завдання ДАСУ – фінансовий аудит підприємств, виявлення порушень та зловживань із державними коштами. Зрозуміло, що Пашинський був зацікавлений у такій «квоті» та проведенні «правильного аудиту» з огляду на свій інтерес до оборонної галузі, що належить до сфери національної безпеки.
Наскільки сумлінною у своїй роботі була Гаврилова, можна зробити висновок щодо кримінального провадження НАБУ, відкритого у 2017 році. Їй інкримінували незаконне збагачення та придбання активів у розмірі 9,92 млн грн у 2015-2016 роках, що напрочуд збіглося у періоді з реалізацією її чоловіком «бензину Курченку», а також входженням до збройового бізнесу Пашинського.
«Українська (без)бронетехніка»
Колишній заступник генпрокурора Давид Сакварелідзе не сумнівається, що частину грошей від реалізації «нафтопродуктів Курченка» Пашинський вклав у «оборонний стартап». За його словами, за часів президентства Петра Порошенка бізнес в оборонній галузі був розділений між кількома впливовими та політиками та бізнесменами, серед яких був і Пашинський.
«У них були різні домовленості. Вони зустрічалися з Ігорем Кононенком (колишній перший заступник голови фракції «БПП» у Верховній Раді – ред.) та постійно вирішували якісь питання, пов'язані з бізнесом та «оборонкою». Це великий «договірняк», і про це знаю навіть маленькі діти», – наголосив Давид Сакварелідзе.
2019 року гендиректор «Укроборонпрому» Айварас Абромавічюс прямо назвав Сергія Пашинського тіньовим бенефіціаром компанії «Українська бронетехніка», яка витіснила з держоборонзамовлення зброю «Укроборонпрому» під час закупівлі певних видів озброєння. Абромавічюса обурив не лише той факт, що приватна компанія Пашинського «вставила ціпки в колеса» державному концерну, а й те, що Пашинський фактично поєднував повноваження народного депутата з бізнесом. А це – грубе порушення закону.
Про те, що власником Української бронетехніки є саме Пашинський, підтвердили на суді представники САП та НАБУ. «Пашинський тривалий час є фактичним власником та вигодонабувачем значного кола юридичних осіб, офіційно зареєстрованих на підконтрольних йому осіб», – заявив прокурор. До таких компаній, зазначила сторона звинувачення, належить і «Українська бронетехніка», посилаючись на свідчення колишнього голови наглядової ради Української бронетехніки Андрія Сенченка.
До речі, треба сказати, що Сергій Пашинський здійснював парламентський контроль за ОПК, стільки й не припинялися в ЗМІ скандали з його згадкою в «оборонці».
У березні 2018 року журналісти «Нового часу» провели масштабне розслідування та з'ясували, що нардеп, користуючись своїми зв'язками та службовими повноваженнями, організував одразу кілька махінацій. Пашинський через фірми-прокладки купував старі БМП, а потім перепродував їх українській армії в 7 разів дорожче. Подібні «схеми» стосувалися закупівлі детонаторів. До того ж, за інформацією журналістів, фінансові операції проходили через латвійський банк, який раніше обвинувачували американська влада у відмиванні грошей. Пашинський вимагав спростування фактів його причетності до корупційних оборудок в оборонному секторі, називаючи це «кремлівською гібридною війною» проти нього. Але суд прийняв бік журналістів.
У 2019 році ТОВ «Українська бронетехніка» отримало 200 млн грн на виконання таємної угоди з Міноборони у рамках державного оборонного замовлення на постачання (а не виробництво) бронемашин «Варта». На той час «Українська бронетехніка» була маловідомою приватною фірмою, яка до 2015 року називалася ТОВ «Укрголовпак» та спеціалізувалася на виробництві тари із пластмаси. Директор фірми Олександр Кузьма був родичем відомого у фармбізнесі Миколи Кузьми, який у 2014 році був помічником на громадських засадах Сергія Пашинського.
У жовтні 2019 року Генеральна прокуратура зареєструвала кримінальне провадження за фактом розкрадання колишніми чиновниками спільно з посадовими особами підприємств оборонного комплексу бюджетних коштів при виконанні державного оборонного замовлення щодо виготовлення 152-міліметрових боєприпасів для артилерійської системи «Гіацинт». Як з'ясували експерти, право постачати снаряди для «Гіацинтів» отримала приватна фірма ТОВ «Рубін 2017», створена у 2017 році та про яку ніхто раніше не чув на ринку зброї. Серед засновників «Рубіна» було ТОВ «Українська бронетехніка» Пашинського.
Джерела у силових структурах на правах анонімності повідомили, що після повномасштабного вторгнення путінських військ в Україну «Українська бронетехніка» стала одним із основних контрагентів Міністерства оборони. Справді, як зазначали автори New York Times, у перші місяці великої війни українська влада змушена була швидко і за будь-яку ціну вирішувати питання з постачанням зброї для армії. Готові були шукати допомоги хоч у біса, яким і виявився Сергій Пашинський.
Але сьогодні, коли відбулася диверсифікація постачальників озброєння, виникли серйозні питання щодо контрактів 2022 року. Зокрема, за угодами із «Українською бронетехнікою».
Як виявилося, від Міноборони компанія Пашинського отримувала 100% передоплати за всіма військовими контрактами. За словами джерел в оборонному бізнесі, за умовами контрактів, «Українська бронетехніка» справді мала здійснити постачання «товарів подвійного призначення» (зброї) у перші місяці повномасштабного вторгнення. Втім, більшість із цих контрактів були частково виконані лише через рік, а за деякими – досі тривають судові процеси.
Крім того, у розслідуванні Коротко стверджується, що Пашинський займався накручуванням штучних націнок в оборонній сфері при закупівлі зброї. Про що свідчать і оприлюднені у ЗМІ записи його розмов із найближчим оточенням, де він рекомендував завищувати ціни на озброєння вдвічі.
Водночас екнардеп намагався перешкоджати перевіркам оборонних підприємств. Скажімо, чинив опір аудиту Держаудитслужбою КБ «Промінь», на який Пашинський також впливає. За інформацією ЗМІ, він фактично зробив усе, щоб аудит підприємства не відбувся. Передбачається, що це робилося з метою приховати космічні націнки.
Тобто медійна історія про те, яку розповсюджують різні наближені до екснардепа блогери, «Пашинський врятував Київ від російського вторгнення» – це міф та відверта неправда. Тому що зараз держава має намір розпочати процес стягнення грошей за невиконані контракти через суд, стверджують джерела.
Що буде далі?
Пашинський не знає, як реагувати на розвиток подій. Поки що через наближені ЗМІ він воює з тими, хто виводив його збройові угоди з тіні (наприклад, влаштовував інформаційні кампанії проти голови Держаудитслужби Алли Басалаєвої). Один із варіантів «вийти хоч трохи сухим із води» – банкрутство «Української бронетехніки». І тоді держава ніколи не поверне свої гроші (перевірена на ділі з нафтопродуктами Курченко).
Хоча суд відправив Сергія Пашинського до СІЗО, вже наступного дня, 27 лютого, шість підприємств – члени Національної асоціації підприємств оборонної промисловості NAUDI (очолюваної екнардепом) – внесли за нього 272,5 млн грн застави.
Це свідчення того, що гроші у Пашинського є, тож поки що залишатиметься на волі. Але як довго? Він чудово розуміє, що зараз не 2015 чи 2019 півсвітні роки, коли, у принципі, всі з усіма намагалися домовитись.
Та й після оприлюднення записів розмов Пашинського (до речі, правоохоронці підтверджують їхню справжність) у нього в рази зменшилася кількість симпатиків і збільшилася кількість недругів. Особливо серед 3-ї штурмової бригади «Азова», яку новий український нарцис обматив і безтурботно послав кудись подалі. Бо немає нічого гіршого, ніж образити честь бойових офіцерів.
